Виховно-відпочинковий табір «Освітлий шлях імені СУМівців борців» на Верховині

Сильний але приємний запах нових дерев’яних ліжок в двох паланках, і чистенькі вибілені туалети та душі в паланці рукоділля і молодших дівчат «Золоті Ворота», привітали схвильованих дітей котрі прибули на підтабір на початок виховно-відпочинкового табору «Освітлий шлях імені СУМівців борців». Це третє літо після початку повномаштабного вторгнення росії в Україну далі ніс з собою як і організаційну користь, так і визови, через різке побільшення сумівського членства. Осередкова діяльність по всій Канаді ожила і нові відділи починають існувати на нашому терені, але нюанси логістики викликають нові способи мислення. Передбачуючи підвищені числа таборовиків, на оселі Верховина провівся ремонт з метою таборовикам уможливити якнайкращий таборовий досвід.

Тепла і сонячна погода – це був норм від 14-28 липня, 2024, коли понад 70 таборовиків і близько 20 виховного складу з’їхалися для плекання старої і нової дружби, дихання чистенького гірського повітря та засмагання на літному сонці, а на глибшому рівні для кращого пізнавання свого покликання до відданости Богові і батьківщині Україні. Вимоглива і суттєва програма табору включала щоденний спорт, спів, рукоділля, гри, плавання і гутірки на темі державотворчих осіб української історії. Дві ватри-виступи, прогульки до «Арбраска» і боулінг, забави, таборова Олімпіада і спеціальна нічна гра для найстарших доповнили графік табору.

Коменданти цього року чергувалися. Таня Чолій і Наталя Штурин взялися до проводу табору в перший тиждень, а відтак Никола Ганич перебрав булаву на другий тиждень. Функцію головної виховниці виконувала Ляриса Лущкі, а бунчужна Меланія Штурин доповнювала вужчу команду.  Хоч всі три останні є довголітніми ветеранами таборування на Верховині, вони перший раз виконували згадану роль, а до того склалося їм жонглювати брак референтів співу, рукоділля і медсестри в другому тижні із постійними відповідальностями таборового управління. Мимо цього, їхня явна згуртованість та довір’я один до одного уможливлювали спокійне та щасливе середовище для таборовиків.

Виховники не менше виконували свою роботу вправно. Віктор Кузишин, обозний, та Оливія Кіщук, обозна, разом з Тессою Стецик, Богданою Оливою, Лукою Нюленд і Данилом Радовенчиком, максимально вклали безмежних зусиль для проведення програми. Їм допомагали взірцеві впорядники Юліян Гарасимович, Данило Подолян, Тимур Пекар, Дарина Радовенчик і Аделя Сидор. Невтомні помічники Василина Молодцова, Катерина Немцев, Адріана Жепка, Тимотей Куташ і Юля Немцев доповнювали виховний склад. Цей колектив прекрасних молодих людей безпереривно прислуговали дітям дбайливою опікою та самозреченістю.

Безліч волонтерів доклалися до підтримки виховно-відпочинкового табору цього літа. Дарія Ганич, голова таборової комісії Осередку Монреаль, разом зі іншими членами комісії котрі сотними телефонними дзвінками зліпили докупи команду і склад, своєю постійною готовістю залатати всі шпарки і полагоджувати всі справи котрі виринали, спроможнювала легкого керівництва табору на місці. Креативний головний кухар Тарас Фіґоль та його кухонне військо упевнило щоби діти мали поживне і смачне харчування, навіть коли руханка і свіже повітря помножило втрійку апетит. Отець Ігор Ощипко тижнево з Монреалю відвідував оселю для задоволення духовних потреб дітей і відправити Святу Літургію.

Не можна забути згадати найменшеньких і наймиліших таборовиків. Суменята на повну силу (і повний голос) мандрували своєю гусеничою лінійкою з місця на місце, зайнялися рукоділлям і забавами, слухали казочок та енергійно бавилися на пляжі.  Це літо вперше придалося малюкам набагато довшими годинами бути на таборі кожного дня, факт котрий спричиняв їхнє досконаліше групове включення в таборовий ритм життя. Роксоляна Фік в першому тижні і Наталя Костів з Меланією Штик в другому плавно і компетентно провадили цікавою і побудливою програмою для малят і завчасно заводили їх там де їм потрібно було бути.

Величезні усмішки на обличчях щасливих таборовиків стрічали батьків коли ті поприїжджали по дітей на кінець двох світлих, виснажуючих тижнів таборування. Так як завжди, час злетів за швидко; серця наповнені духом народніх пісень і уми та тіла підкріплені перервою від технологічного перенасичення буденного життя вже зіжилися з однодумцями. Коли останній обід закінчувався і час від’їзду надходив близько, сльози почали вільно ллитися. Перетворювальний процес таборування вже завершився, але виховування і особистий зріст кожного учасника стали невід’ємною частиною їхнього життя назавжди.

Наталя Шурин

Додаткові фотографії диви таборовий альбом: Верховина.