Стаття – На захист ОУН-УПА

0
345

На захист ОУН-УПА.

 

Нещодавнє прийняття ВРУ чотирьох законопроектів про радянське минуле України викликало рідкі, але гострі дебати. На мою упереджену думку таке законодавство назріло давно. Чи повинні ці предмети були обговорюватися? Звичайно! Україна і українці повинні сприяти розвитку демократії та відкритої дискусії якомога більше, бо українці так довго були позбавлені цього .

 

Однак дискусія вимагає двох елементів – сумління та деякий досвід, без приниження та ярликів. Ці вимоги не обмежують дискусії для істориків. Законодавство є політичним, як все державне законодавство, так як це впливає на форму правління. Зневажливість до політизації історії є лукавством.

 

Давайте розглянемо приклад: події 1930-х років у Західній Україні, а також події на Волині в 1943 році: два історика, один український Володимир В’ятрович, інший польський Гжегож Мотика, обидва постраждалі від упереджень, просто національності і, можливо, ідеології. Крім будь-якого грубого перекручування або фанатизму, погляд В’ятровича повинен переважати у прийнятті законодавства України. Адже ж, я впевнений, що В’ятрович не надавав консультації в складанні заяв польського уряду з цих питань.

 

Історично незаперечним є те, що до Другої світової війни Польща окупувала Західну Україну, яка не була польською етнографічною територією . Поляки почали політику пацифікації українців і колонізації території поляками. Українці, через Організацію українських націоналістів (ОУН) та інших утворень, боролися з окупацією та такою політикою. Вони вбивали представників окупаційного режиму. Також історично беззаперечним є те, що під час війни ОУН шукала примирення з польським народом і урядом Польщі в екзилю в цілях боротьби зі совєтами. Але польський уряд в Лондоні відмовився і шукав примирення з Йосипом Сталіним для того, щоб забезпечити свої імперські кордони. Жодна зі сторін не взяла гору. Сталін взяв. Цей польський уряд в екзилю співпрацював з, можливо, одним з найогидніших вбивць в історії людства для досягнення поставленої мети. У цій співпраці вони використовували польських цивільних колонізаторів Волині, також , щоб досягти своєї мети. Ця мета суперечила баченню свободи України, до якої прагнули ОУН та Українська повстанська армії (УПА).

 

Польський історик Ґжеґож Mотика може вказувати на те, що українські “терористи” вбивали польських чиновників у Західній Україні в 1930-х роках. Питання чи це терористи, що змагають за незалежність на своїй землі вбиваючи окупантів. Він може стверджувати, що польські цивільні особи були вбиті на Волині в 1943 році, і що УПА, принаймні, сприяла та, можливо, навіть була співучасником. І він правий по факту. Що історик Mотика перебільшує так це число вбитих і поранених з польського боку та знизує число українських жертв. Він також значною мірою замовчує про співучасть багатьох польських мирних жителів. Але я не принижую Гжегожа Moтику за його про-польську точку зору.

 

Харківська правозахисна група з захисту прав людини через свого представника-члена опублікувала деякі міркування на тему законопроекту, звинувачуючи пана Вятровича в історичній маніпуляції фактами або прямо неточностях. Це сміливі звинувачення, оскільки ця група або її представник, за моїми відомостями, не має кваліфікації або свідоцтва, щоб робити такі заяви. Група, звичайно, пішла далеко за межі свого мандата з захисту прав людини. Тому я , коли б я був схильним до вирівнювання викриттів, міг би припустити, що сама група, яка фінансується урядом Сполучених Штатів, також залишає за собою дуже вразливі звинувачення в упередженості. Сполучені Штати були союзником СРСР під час Другої світової війни. Президент США Рузвельт віддав половину Східної Європи своєму другові Йосифу Сталіну в Ялті, консультуючись, я можу додати, у совєтського агента Алжира Гіса, високого рівня посадової особи Державного департаменту США. ОУН після війни була на “списку організацій, що розглядаються як ворожі до США.” Цей список був складений за сприяння радянських друзів Америки.

 

На жаль історія рясніє двозначностями. Найчастіше історія писалася і пишеться переможцями. Переможені можуть багато що запропонувати, але мало що сказати. Українці майже ніколи не були переможцями. Навіть сьогодні Україна знаходиться в небезпеці та стані війни. Україна має постояти сама за себе. Не існує жодних історичних сумнівів, що ОУН / УПА боролися за незалежність України. Об’єктивні історики можуть сперечатися чи етичні лінії були перейдені в той час в ході цієї боротьби. І вони, ймовірно, були окремими членами цих утворень. Однак, потрібно пам’ятати, що це був час війни для українського народу. Кінець Першої світової війни, а також закінчення Другої світової війни не прийшли для українського народу аж до 1991 року, коли Україна нарешті проголосила незалежність. Подумайте про інші країни і народи у війні. Скільки невинних цивільних осіб cовєти вбили? Скільки мирних жителів американці вбили шляхом скидання бомб на Хіросіму і Нагасакі? Скільки українських цивільних ті ж поляки вбили під час останньої окупації України після Першої світової війни , а також під час Другої війні?Давайте розглянемо будь-яку іншу націю на війні.

 

ОУН і УПА були героїчними формуваннями. Ніякі інші формації в ХХ столітті не були більш відповідальні за незалежність України проголошеної, нарешті, в 1991 році, ніж вони. Після збройної боротьби вони формували повстання в концтаборах та були основою дисидентського руху і змагання яке тривало до проголошення. Навіть недавно вони були і залишилися натхненниками революцій і майданів. Ніхто більше за них не заслуговує на визнання і почесті.

 

13 квітня 2015                                                               Аскольд Лозинський