Делегація Тернопільських СУМівців взяла участь в урочистостях з нагоди 25-річчя заснування Спілки Незалежної Української Молоді, які відбулися 5 жовтня в Львові.
Символічно, що учасниками цієї імпрези були, як теперішні члени Спілки, так і їх попередники – творці організації, яка покликала до життя сучасну СУМівську спільноту України.
Їх присутність засвідчила спадковість поколінь молоді, об’єднаної спільним прагненням будувати Українську Самостійну Соборну Державу.
Спогади СНУМівців Ігоря Деркача, Володимира Климентія, Андрія Соколова, Мирослава Солдата, Петра Кузіва нагадали про буремні 80-ті – 90-ті роки, коли, на зорі пробудження нашої держави, постала Спілка Незалежної Української Молоді.
На долю її членства випало чимало випробувань, які воно з честю пройшло, зберігши світлу ідею служіння Богові та Батьківщині й подарувавши життя спадкоємиці їхньої справи – Спілці Української Молоді в Україні.
Одним із активних і дієвих осередків СУНМ була її Тернопільська організація, з історією заснування та становлення якої пропонуємо Вам ознайомитися:
* * *
Зі спогадів Левка Горохівського:
8 жовтня 1989 року в селі Великі Бірки відбулися загальні збори Тернопільської філії УГС. Керівником молодіжної секції збори обрали Юрія Моргуна.
27 жовтня 1989 року – в Тернополі відбулися установчі збори Спілки Незалежної Української Молоді (СНУМ), на яких було проголошено створення обласної організації, обговорено і прийнято програму та статут Спілки, а також були обрані керівні органи. Головою Тернопільського СНУМу став Юрій Моргун, а його заступником Юрій Тима – обидва члени УГС. Разом з іншими планами, члени Спілки поставили собі завдання шукати і виявляти могили Січових стрільців.
28 жовтня 1989 року СНУМівці Тернополя вклонилися історичній святині українського народу, горі Лисоні, що на Бережанщині. Попри спроби влади перешкодити намірам молодих українців, члени СНУМу підняли на горі синьо-жовті прапори, помолились і склали урочисту присягу. Наостанку заспівали гімн «Ще не вмерла Україна». На зворотному шляху в селі Посухові їх зустрічали схвильовані люди, які плакали і благословили національний прапор – чоловіки знімали шапки. В центрі села, де зібралося багато людей, СНУМівці ще раз заспівали «Ще не вмерла Україна» і тільки в Бережанах їх перестрінув прокурор, який попередив про заборону використання символіки у місті.
З 5 грудня 1089 року члени УГС і СНУМу започаткували в центрі міста Тернополя, в тодішньому сквері Карла Маркса, «стометрівку гласності». Там збиралися люди, що обмінювалися інформацією, збирали підписи з вимогою звільнення українських політв’язнів.
22 жовтня 1989 року члени УГС та СНУМ Юрій Моргун, Петро Маленький, Оксана Назарко, Микола Зелінський та інші, очолювані Юрієм Моргуном, виїжджали до Києва на Всеукраїнський мітинг, який відбувся біля Республіканського стадіону. Цього самого дня в Тернополі теж пройшов мітинг щодо підтримки альтернативного проекту про вибори і проекту Закону про мови.
29 жовтня 1989 року в селі Кам’янки Підволочиського району була відправлена панахида на могилі Січових стрільців. Того самого дня в селі Білоголови Зборівського району також відбулася панахида на могилі Січового стрільця Степана Чорного. Перед початком панахиди членами УГС було розгорнуто 12 синьо-жовтих прапорів. Ця обставина була дуже тепло сприйнята місцевими жителями. Після панахиди виступили Юрій Моргун та Ярослав Чорномаз. Завершилось дійство імпровізованим концертом, у якому прозвучали стрілецькі пісні у виконанні учнів місцевої школи.
8 листопада 1989 року в селі Горошова Борщівського району відбулась громадянська панахида на символічній могилі 31-го невинного українця, замордованого органами НКВД в 1941 році. При в’їзді у село чергували міліцейські автомашини, а біля пам’ятника вартувало 12 міліціонерів, які переконували не розгортати синьо-жовтих прапорів. Та незважаючи на це, УГС і СНУМ засвідчили пробудження патріотизму, розгорнувши понад 20 національних стяягів, увінчаних чорними стрічками.
26 листопада 1989 року були відправлені панахиди зразу аж у трьох селах. У село Завалів, тоді ще Бережанського району, Тернопільська філія УГС замовила автобус і взяла активну участь у панахиді на могилі 28-и Січових стрільців. Було біля 5 тисяч осіб і майоріло 30 синьо-жовтих прапорів з чорними стрічками. Того ж дня відбулась панахида на могилі українців, замордованих органами НКВД 1941-го року в селі Лапшині Бережанського району. Колона зі 150 осіб пройшла 5 км із синьо-жовтими прапорами з Бережан до Лапшина, по дорозі вклонившись майбутньому пам’ятнику Тарасові Шевченкові. На панахиді виступали члени УГС і СНУМу Іван Здирко та Юрій Моргун. Завершили дійство національним гімном.
Заразом, у той самий день, у селі Буданові Теребовлянського району відбулася панахида на могилах Січових стрільців та репресованих органами НКВД українців, які були розстріляні в Буданівській тюрмі у 1939-41 роках. Тернопільська організація Народного Руху замовила два автобуси, на яких приїхали рухівці, члени УГС, СНУМу і «Вертепу». Від УГС і СНУМу перед присутніми виступили Іван Дмитрик та Юрій Тима. Було близько 7 тисяч учасників з 50-ма синьо-жовтими прапорами. Наприкінці виконали гімн «Ще не вмерла Україна». З боку властей не було ніяких перешкод.
3 грудня 1989 року в селі Шумляни, тоді ще Бережанського району, була відправлена панахида на могилі Січових стрільців. Від УГС виступали Василь Деревляний та СНУМіввець Петро Буряк.
Грудень 1989 року – громадські організації Тернопільщини, серед який й СНУМ, підписали спільне звернення під назвою «Народний будинок – народу!» до першого секретаря Тернопільського обкому компартії Острожинського В.Є. У зверненні говорилось, що Тернопільська Крайова Рада Руху, обласна Рада товариства «Меморіал», обласна філія УГС, Рада СНУМу і товариство «Вертеп» виходять з клопотанням про повернення громадським організаціям Народного будинку, в якому знаходиться обласна філармонія. Мотивувалась така вимога тим, що громада Тернополя на початку 20-го століття зібрала гроші і збудувала цей будинок для гуртування українського народу і захисту від національного поневолення та асиміляції. А вищезгадані громадські організації є продовжувачами започаткованих у 1890 році народних рухів. Тому у зверненні ставилась вимога і про повернення первинної назви «Будинок міщанського братства».
Січень 1990 року – СНУМівці встановили перший синьо-жовтий стяг та щоглу на Театральній площі Тернополя.
1 січня 1990 року Тернопільська філія УГС організувала випуск першого номера газети «Тернистий шлях», яку друкували в місті Ризі. Газету готувала редколегія у складі Ярослава Стоцького, Левка Горохівського, Романа Сидяги, Юрія Тими (СНУМ) та Володимира Хамчука
4 січня 1990 року делегація СНУМ та УГС відвідали медичний інститут і мали розмову з проректором адміністрацією вузу щодо незаконного звільнення з медичного інституту члена СНУМу Яна Вікалюка начебто за пропуски занять, хоча довідки про причину пропусків були напередодні представлені адміністрації. Керівники інституту, які безпосередньо були винуватими у його звільненні, заявили, що не в змозі поновити Яна Вікалюка. З цього приводу ректору інституту від УГС і СНУМу було надіслано письмовий протест.
12 січня 1990 року – на зборах Тернопільської крайової організації СНУМу було прийнято новий статут Спілки, а координаційну Раду перейменували в Крайовий провід. Також було окреслено основні напрями діяльності, зокрема, вирішено звернутись до облвиконкому з клопотанням про реєстрацію Спілки.
14 лютого 1990 року Крайовий провід СНУМу та Комітет матерів організували в Тернополі на Співочому полі 50-тисячний мітинг щодо подій у Вірменії та Азербайджані. У резолюції мітингу було зазначено, що введення військ у Баку є ганебним окупаційним актом, а тому висунено вимогу про виведення військ з Вірменії та Азербайджану. Крім того, в резолюції висунули вимогу скасувати примусовий призов до армії та вимогу створення республіканських військових формувань.
4 березня 1990 року відбулися вибори до Рад усіх рівнів. До Тернопільської міської Ради обрано Юрійя Моргуна.
* * *
Згадує Олег Мушій «Білий» (вертепівець – СНУМівець – пластун): «Комусь революційні, комусь переможні, для мене вони були захопливо- романтичними… 1989 рік. Мені 18-ть. Перший вертеп у Тернополі, перші відкриті збори та мітинги. Товариство Української мови, Рух, Червона Рута в Чернівцях, сутички з міліцією, байдужість та неприйнятність, на межі ворожості, абсолютної більшості однолітків, початки національного відродження… Синьо-жовтий прапор був «забороненою символікою», гімн «Ще не вмерла Українавчили по запису на аудіокасету з Радіо Свобода у Ірини Рекуш.
В молодіжному середовищі Тернополя розвивалося Товариство «Вертеп», історична секція якого досить швидко організувалась у СНУМ – Спілку Незалежної- згодом Української молоді. Ми влаштовували різні події- святкування українських національних свят, мітинг за Армію, організували толоку та відновлення могил Стрільців та Репресованих, на міському цвинтарі – там росли чагарі з людину зростом, встановили прапор на Театральному майдані, вчинили цілу «міні-революцію» на фестивалі «Червона Рута» у Чернівцях, привозили та розповсюджували з Вільнюса самвидавівську пресу та національну символіку-значки, газети.
СНУМ налічував в 1990-му біля 300 молодих людей, участь у публічних акціях та подіях брало все більше число молоді різного віку, серед яких було і чимало підлітків. І на зламі 1989- та 1990-го року серед Вертепівців-СНУМівців виникла ідея організувати «щось» для підлітків- юнаків, які прагнули долучитись до національного відродження. Щось- малося на увазі організацію чи гурток, які були б організовані та займалися національним вихованням підростаючого покоління».
* * *
Згадує Юрко Зелений: «Це ще було в Тернополі, в 1990 році, тоді ще незалежності України, як такої, не було; і ми, зграя таких жвавих хлопців, вирішили поставити в центрі міста щоглу з синьо-жовтим прапором. Мені тоді було 18, а Ігорю 14 років, і зрозуміло, що це все було незаконно на той час. Замовили велику трубу, виробляли її на одному з заводів Тернополя, дівчата пошили велике полотнище. І, таким чином, несподівано майже для всіх у січні 1990 року в Тернополі ми встановили перший жовто-синій стяг. За це нам ніхто по шапці не дав, і ця щогла майоріє там до цих пір, тепер вже з державним прапором України».
