Сьогоднішня Євангелія оповідає нам про одно велике чудо, яке створив Христос Спаситель по вірі людей, про сцілення розслабленого. Цей розслаблений був вже недвижимий. Його принесли до Христа на ліжку чотири чоловіка. Але протовпитись до Христа з розслабленим вони ніяк не могли, бо в хаті, де був Христос, був великий натовп людей. Тоді ті, що принесли слабого, вилізли на дах цієї хати, витягнули туди слабого з ліжком, продерли стелю в хаті і спустили слабого з ліжком прямо до ніг Христа.
Ті, що були в хаті, а найбільш фарисеї, подивились на цей вчинок, як на якесь злочинство, нечемність, стали ремствувати, але Христос побачив в цьому вчинкові тільки віру тих, що так надзвичайно й вперто до Нього пробились і по їх вірі сцілив розслабленого. І як сцілив? Простив йому гріхи його. Цим Христос в цьому слабому перш за все зародив і оживив віру в Себе, як Бога, но як правдиво міркували фарисеї: «Хто може прощати гріхи, крім Бога», значить і розслаблений тоді тільки сцілився, коли в ньому запалав цей вогонь віри в Сина Божого, коли цей вогонь віри, що попалив його гріхи і сцілив його тіло, зробив його здатним до життя…
Любі брати і сестри! Наш рідний український народ, чи за якісь тяжкі гріхи своїх батьків, чи може й за свої власні давно вже лежав, віками лежав на своїй землі, як розслаблений на ліжку, не міг собі ради дати, не міг підвестися… І як часто від нашого народу приходилось чути слова повної безнадійности і одчаю, що ми, мовляв, народ вже погибший, що в нас немає сили. Як часто, навіть до останніх часів, приходилось чути, як чекав наш народ тих добрих людей, які допомогли б йому піднятися на його ліжку, стати на ноги, видужати від вікового розслаблення. Як часто ці добрі люди, що приходили ніби спасати наш народ, ще більш його пригнічували до землі, робили його ще більш недвижимим…
Але от і з нашим розслабленим немічним народом робиться зараз велике чудо: він власними силами підводиться на своїй землі, одужує, приходить до сили, почуває в собі здатність до життя. Яка ж це чудова сила оздоровляє наш хворий народ, визволяє його від вікового розслаблення? Ця чудова сила, це є наша віра Христова, це є наша рідна Церква. Народ наш почав будувати свою рідну Церкву, почав єднатися іменем Христа в своє рідне братерство, українське Христове тіло. Це наше тіло, це наша Церква почула в себе слова Христа: «Прощаються тобі гріхи твої», почула в собі ту силу, що виходить від Христа і сціляє всіх (Лук. б, 19), і от народ наш видужує, визволяється, підводиться від тяжкого знесилення вірою в Христа.
Але, щоб привести народ наш до ніг Христа і нам, керівникам нашої церкви, прийшлось вжити дуже великих зусиль і надзвичайних вчинків. Річ в тім, що Христа давно вже обступили натовпом різні книжники та фарисеї, які вже нікому не дають до нього доступу і, коли ми стали просити їх: Брати, поступіться, дайте провести наш рідний народ до Христа, то вони — де там, закричали, замахали руками, зовсім не пускали до Христа. А щоб народ ніяк до Нього не добився, зробили над ним міцний, непохитний дах з різних своїх законів, канонів, заборон та інше.
Що ж було робити керівникам, що вели наш народ до Христа? Як ті чоловіки з ліжком розслабленого, так і вони зробили з нашим розслабленим народом. Вилізли на дах того будинку, який створили над Христом законники, щоб закрити Христа від народу, й почали розбирати стелю, щоб хоч через голови книжників та законників спустити до Христа наш народ, щоб одержав він від Христа прощення гріхів і сцілення від хворости… Серед цих законників піднялось страшенне ремство: як сміли їх обійти та через їх голови до Христа спуститися; не спиняються перед тим, щоб називати нас і єретиками, і розкольниками, і самочинцями, і самосвятами…
Але Христос, що знає серця, бачить в нашому прагненні до нього тільки віру, і чим більше перешкод перемагає наша щира віра на шляху до Христа, тим більше ця віра в очах Христа має цінности… Той дах, яким хотіли відгородити нас від Христа керівники старослов’янської церкви, ми, признаться, таки добре продерли. Ми вже зломили заборону старого єпископату звертатись до Христа на нашій рідній мові. На цей наш вчинок слов’янські єпископи дивились як на велику нахабність* але Христос побачив в ньому тільки віру нашу і благословив його, і українська мова лунає вже в багатьох церквах України.
Ми зломили підлеглість свою від Московського патріярха і проголосили свою Церкву вільною, автокефальною. На це патріярше духівництво подивилось, як на великий злочин, наклало на нас кару, але Христос побачив у цьому тільки віру нашу в Його святі заповіти і благословив нашу волю остільки, що й вороги нашого народу тепер хотять обманути його автокефалією та українською мовою. Нарешті, коли слов’янські єпископи ніяк не хотіли нас допустити до Христа, щоб одержати від нього благодать священства для повноти життя нашої Церкви, ми ще більше продерли їхній дах над Христом і через голови їх спустили нашого обранця безпосередньо до ніг Христа для одержання від Нього благодати. Хоч старі єпископи підняли проти цього велике ремство, але Христос і в цьому побачив тільки віру і своїм благословенством обдарував нашу Церкву, давши їй силу до нового творчого життя.
Все це є дійсно велика проломка того темного староцерковного даху, під яким, як в тісній клітці билась і вибивалась з сил наша Церква, нищилась наша віра — до великого знесилення, розслаблення дійшов наш народ, і коли цей дах ми продерли, відкрили цю тісну клітку старих канонів, щоб дати змогу нашому народові, нашій Церкві линути безпосередньо до Христа, а не до патріярха, до справжнього Христового, а не до архієрейського неба, щоб оживити нашу віру, а разом з нею подати здоров’я, відновити життя нашому народові — то віримо, що Христос тут бачить не єресь, не розкол, не злочинство проти Нього, а бачить тільки велику щиру віру, ту віру, що і гріхи прощає і життя відновляє…
Нехай же люди вчені шукають тих підстав в історії минулого, на яких ми мали право продерти старий церковний зотлівший дах, під яким всі ми задихались, щоб визволитись і привести наш народ до дійсного Христового життя, а ми найкраще виправдання своїх вчинків знайдемо собі в словах і подіях Самого Христа: Де йде справа про життя і здоров’я навіть окремої людини, а тим більше про життя і відродження цілого народу, там можна сміливо руйнувати дах, аби підступити до джерела життя і здоров’я, там можна руйнувати старі звичаї, а будувати нові, бо, як каже Сам Христос: «Не чоловік для суботи, а субота для чоловіка». Амінь!
