Чудо сцілення розслабленого, що про нього ми чули з сьогоднішньої Євангелії, було не лише ділом всемогутности Божої, а й ділом віри розслабленого і тих, що його несли. Побачивши віру їх, Христос сказав розслабленому: «Прощаються тобі гріхи твої».
Браття! Є дві властивості в людині, що підвищують її над іншими земними творіннями, це віра і розум. Це ніби два ока в душі людини, що дають їй повноту справжнього людського життя. Вони наповняють душу всіма тими уявленнями, що ними живе чоловік, вони дають зміст, досвід, мету життю людському, утворюють його зовнішні обставини, його внутрішню істоту. На них уже ґрунтуються і почуття і прагнення і вчинки людини. Ой, коли б ці найголовніші властивості душі людської — віра і розум — мали таку спільність між собою на підвищення людського життя, як два ока в тілі, яке б тоді було справді щасливе, повне, дійсно райське життя людства!
Але гріх — ця отрута душі, що позбавила людей райського життя, роз’єднала два ока душі — віру і розум, — і скільки себе люди пам’ятають, ці два ока провадять між собою постійну, вперту боротьбу, що надто ускладняє й пригнічує життя людства, ставлять його під великі кризи, загрози, занепад та інші тяжкі пригоди. Отже гріх в людині, перворідний прабатьківський гріх, це не є якась вигадка богословів, а є безперечний факт життя людського, що надто тяжко на ньому відбивається і найгірший наслідок гріха. Це є постійне змагання, вперта війна між вірою і розумом.
Були часи — довгі віки дитинства людей, коли розум людський — це велитенське око сучасних людей — був ще майже закритий, ще спав, мало що розумів; люди тоді на все дивились оком віри, хоч гріх і це око досить затьмарив і люди навіть «славу нетлінного Бога, як каже ап. Павло, обернули на подобину образа тлінного чоловіка і птиць і четвероногих і гаду» (Рим. 1, 23). Але навіть Мойсей, пророк істинного Бога, до віри відносить і закони громадянські, і правила медицини, гігієни, і політичні й економічні стосунки. Віра, можна сказати, заміняла тоді й розум, його собі підкоряла.
Але в міру того, як став прокидатись розум людський, як почало це око більше витріщатись і пильніше до всього приглядатись, він почав відвойовувати від віри щораз більші ділянки життя. Розум перейняв на себе і з’ясування й використання фізичної природи та її законів на поліпшення людського життя і створення суспільного ладу з його політичними, економічними та іншими стосунками, і всі ті здобутки людського життя, які взагалі звуться наукою. Але не в цьому нещастя людства. Нехай розум бере до своєї уваги і досліду все, що йому належить, нехай і це око буде ясне й прозоре на користь людства. Вся біда в тому, що розум намагається зовсім закрити, затьмарити око віри, вирвати його з душі людини, зробити людство однооким, хоч і велитенським, цикльопом.
Браття! Ми зараз живемо в такі часи, коли руба поставлено пекуче питання, чи справді людство мусить знищити око віри, вирвати його із своєї душі і стати однооким Поліфемом, чи повинно залишатися в своїй цільній природі з обома очима? Ми запевне не будемо заперечувати того, як око духовного життя людині цілком необхідне. Без нього неможливе й саме духовне життя. Величезні зусилля, що протягом багатьох віків вжив чоловік, щоб це око якнайкраще відкрити, очистити, щоб воно бачило все, що потрібне людині, бачило й досліджувало кращі умови життя, ми повинні вважати за величезне досягнення людства в напрямку до свого звершенства.
Око розуму завдяки праці над ним людини справді надто далеко вже сягає: Воно вже бачить і безмежні простори зоряного неба й недосяжні глибини землі; воно вже досить дослідило й повернуло на послуги людства і закони фізичної природи. Воно вже дослідило й закони суспільного життя, щоб полегшити умови життя, праці. Надто далеко та глибоко сягає вже око розуму, але все ж воно є лише одно око, і коли людство буде дивитись на світ і власне життя лише оком розуму, воно залишиться однооким цикльопом і життя його буде однобоке, хоч на зовнішній вигляд може досягти й великої могутности.
Розум це є око душі, що бачить лише те, що подає йому око тілесне, розум бачить і досліджує лише землю і навіть обрії небесні зводить до землі. І в житті, в природі людства розум бачить лише земне, дбає про поліпшення лише земного добробуту, веде вперту боротьбу за панування на землі. Розум мало заглядає в глибінь людської істоти, він добре бачить лише те, що зовні нас оточує і тому дбає про утворення лише кращих зовнішніх умов життя людського, на поліпшення цих умов працює. Отже життя людства під оком розуму природньо йде лише шляхом земного й зовнішнього поступу. Воно справді на цьому шляху досягло в наші часи вже великих досягнень.
Але чим вищого й досконалішого ступня воно досягло на цьому шляху, тим ясніша і наочніша стає його однобокість. Ця однобокість власне і є та всесвітня криза, яку ми зараз переживаємо. Придумують різні способи, як вийти з цієї кризи, як її перемогти, але безперечно найбільш дійсний засіб до виходу з неї, це є відкрити, удосконалити око віри, створити й цьому оку такі сприятливі умови провідництва людей до кращого, які зараз має розум. Віра від землі здіймає людину до неба, дбає про утворення й на землі небесного життя. Оком віри людина бачить не зоряне небо, а небо духовне, оселю Божу, до світла якої і сама прагне. Віра свою увагу звертає не на зовнішнє, а на внутрішнє життя людини, на її духовне піднесення.
Отже віра надзвичайно змістовно доповнює те, чого не в силі дати розум. Коли розум з’єднує людину з землею, намагається тут людині утворити гідне життя, то віра з’єднує людину з небом, з Богом і надає їй надлюдської сили і могутности, незалежности від зовнішніх умов. От через що Христос сказав: «Хто вірує в Мене, той творитиме діла, які Я творю і більші від них творитиме» (Ів. 14, 12), і в іншому місці: «Коли б ви мали віру, як зерно гірчиці, то сказали б горі цій, рушся і кинься в море, і буде так» (Мат. 17, 20).
Віра орлом ширяє над горами життя, словом рухає ними, а розум кротом риється в цих горах, заступом та іншими приладами їх розкидає. Віра з’єднана з Богом дає людині найбільшу певність і у власних силах. Палка віра, а не холодний розум запалює чоловіка й цілий народ, дає йому орлині крила, підносить на таку височінь, на яку не підняли б його міркування розуму. Віра з’єднана з Богом єднає й народ між собою найвищим єднанням, єднанням життя й вічносте. Отже віра є така ж, як і розум, невід’ємна умова повноти життя людського і без неї життя завжди буде однобічне, неповне і в великих матеріяльних досягненнях злиденне і в зовнішнім добробуті нещасне.
Але найпотрїбніше й нічим незаміниме око віри в душі людини тим, що воно пильнує внутрішньої перш за все істоти людини, морального удосконалення, чистоти людської душі; віра зводить Бога в серце людини, утворює в душі людини те царство небесне, що про нього сказав Христос: Царство небесне внутрі вас (Лук. 17, 21). Тільки це царство дає найвище достоїнство людині і є в ній непереможне ніякими силами зла. Безумовно це про віру людини Христос сказав: Світло тілу є око, тимто, коли око твоє чисте, то і все тіло твоє світле буде, коли ж око твоє неясне, то і все тіло твоє темне буде. Тим то, коли вже світло в тобі є темрява, то яка ж темрява в твому житті?» (Мат. 6, 22).
Отож ця темрява при всіх земних досягненнях насунула й на життя наших часів, коли око віри затьмарилось. Завданням Христа на землі було якнайкраще очистити в людині око віри, звільнити його від усіх земних турбот, що належать до розуму, піднести його до найбільшої височини з глибини, щоб шляхом віри в спілці з розумом кожна окрема людина і всі народи досягли найбільшого щастя й радости життя. Цьому найбільше перешкоджає гріх. І от Христос божественною могутністю і людською вірою здіймає й цю полуду з ока віри: прощає гріхи людські, бере на себе гріхи світу, за них страждає й помирає, щоб усю повноту людського життя покрити безмежною любов’ю і радістю воскресіння.
От це, браття, найвища повнота і щастя земного життя і єднання його з життям вічним, Божим! Будемо ж і при повному освітленні розуму тим більше пильнувати й ока віри, що в нас, щоб воно було ясне й чисте, щоб освітлювало й очищало нашу душу. Гріхи затьмарюють в нас це око. Але через Сповідь і св. Причастя Христос і нас очистить з гріхів, простить їх, і в нашій душі утворить небесне царство і сподобить нас у світлі віри досягнути пресвітлого Його Воскресіння. Амінь!
