П’ятий таборовий день був присвячений любові.
Старші юнаки та юначки говорили про вміння любити, про те, як це любити себе, один одного та про прояви любові. А також, не оминули тему батьків: як це любити і поважати батьків, слухати їх та коритись їхній волі у сучасному світі і навіть, а особливо, коли цього робити не хочеться. А пообіді вирушили у мандрівку на гору Захар Беркут. Дощ намагався завадити юнацтву: саме в ту хвилину, коли підтабір вирушив дволавою в напрямку виходу за межі табору літня карпатська злива прозорою стіною просто закрила світ довкола. Але, як то характерно для літніх злив – за двадцять хвилин сонечко зігріло землю, тож мандрівка продовжилась. Повернулось юнацтво під саму вечерю: втомлене, бруднюще, але шалено задоволене з можливості помандрувати та покинути, хоч не надовго та під пильним наглядом бунчужного, територію табору.
Молодше юнацтво також говорило про любов, про повагу до батьків та про те, як важко бути чемною дитиною. Гутірка з теренознавства була дуже цікава: на галявині розклали намет і вчили дівчат та хлопців складати та розглядати шатра, запихати в землю гвіздочки та розкладати дуги, а також правильно намет складати та пакувати. А на ручних роботах діти бавились соленим тістом і робили з нього юрти: за допомогою дерев’яних паличок, м’якого паперу та тіста-пластиліну виготовляли композиції , які були дещо схожі на зиму – з ялинками, сніговиками та справжніми українськими парканами біля юрт.
На вечірній програмі втомлене старше юнацтво мало «Вулицю», а молодше – показувало свої таборові таланти талановитих сумівців з елементами таборової моди
