Нижче подано доповідь д. Cвятослава Липовицького з 1-го Конґресу CКУМО який відбувся в Тернополі в серпні 2013р.
Під Нью-Йорком табори військові,
Синьо-жовті мають прапори.
Як убити – з кров’ю чи без крові –
Вишкіл там ведуть інструктори.
Всі вони, майстри удару в спину,
Вішальники, гангстери, збуї,
В боротьбі за «вільну Україну»,
Пропонують методи свої…
Ці слова були написані радянським поетом Дмитром Павличком у 1977 році. Вони адресувалися «до молодих українців Нью-Йорка». Україна була частиною Радянського Союзу, а в діаспорі зростало покоління, яке було народжене поза своєю історичною Батьківщиною й не мало можливості пізнати Україну. В той час здавалися безперспективними мрії про незалежність. Однак те, що відбувалося в діаспорі, викликало занепокоєння радянської пропагандивної системи, яка десятками та сотнями тисяч тиражувала книги, статті та поезії, спрямовані на поборення «діаспорної України».
Сьогодні виповнюється 36 років з дня появи цієї поезії. Україна – незалежна, Дмитро Павличко – не лише авторитетний український поет, але й дипломат та Герой України. Табір під Нью-Йорком, про який згадується у вірші, далі існує, хоча має принципову відмінність: сьогодні тут таборує уже третє покоління, народжене в діаспорі. Коли у травні цього року я мав нагоду побувати на оселі Спілки Української Молоді в Елленвілі (поруч Нью-Йорка), то там відбувався уже 54-й Злет Юнацтва СУМ, в якому брало участь майже 500 дітей та юнацтва, які змагалися в інтелектуальних, мистецьких та спортивних змаганнях.
Те, що майже через 70 років потому, як політична еміграція після ІІ Світової війни утворила молодіжні виховні структури на Заході, тут відбуваються величезні форуми української молоді, в яких беруть участь представники уже третьої генерації, народженої поза Україною, є найкращим доказом перемоги української ідеї поза Україною.
Водночас на 22 році існування самостійної України виникає питання, а яка роль та завдання сучасного покоління молоді діаспори у світовому українстві?
Перше, ключове, на мою думку, завдання молоді, як і всього громадянства – утверджувати українство повсюдно, де поширені українці у світі. Насьогодні в Україні існує хибний стереотип, що патріотом є та особа, яка мешкає в Україні. Ця теза не враховує реалій понад столітнього існування цілих анклавів українства у різних країнах та континентах і постійну потребу їхньої підтримки. Ще складнішою є ситуація на Пряшівщині, Мараморощині, Закерзонні, а можливо й Берестейщині, Придністров’ї, Курщині та Кубані, де українці є автохтонами й століттями проживають на своїй землі, яка сьогодні є відрізана від «материка».
Асиміляція є одним із найприродніших процесів, які нищать будь-яку діаспору. Здатність утримувати й утверджувати українство є одним із ключових завдань не лише діаспори, але й української держави. Дослідники давно звернули увагу, що найсильнішою є релігійна діаспора, далі йде політична, насамкінець, найшвидше асимілюється економічна. Те, що донині існують українські громади, засновані першою трудовою хвилею еміграції, великою мірою завдячуємо релігійності тих перших піонерів. Якось Мирослав Гочак мені сказав, що його дідо мав мрію – «побачити Україну». Те, що сьогодні третє покоління, народжене поза Україною, здатне провадити українські громади в країнах поселень, а також формувати «порядок дня» для української молодіжної спільноти у світі, є найкращим прикладом живучості української ідеї поза Україною.
Найсильніша в історії України повоєнна еміграція запорукою своєї сили мала не лише релігійність, а й політичний елемент. Коли на початку 1990-х років президент Кравчук зустрівся із екс-президентом США Річардом Ніксоном, то останній сказав, що є дві впливові громади в Америці – велика єврейська й кількісно мала українська. Нечисельна, але згуртована національна група стала потугою в наддержаві ХХ століття. Це яскраво ілюструє силу ідеї та ідейності.
Сьогодні, коли глобалізація та інформація набули глобальних масштабів, а еміграція з України досі носить масовий характер – здатність підтримувати національну ідентичність є справою і реальною, і потрібною водночас. Яка роль тут молоді? Насамперед, молодь здатна легше сприймати й адаптовувати нові ідеї, а сьогодні, коли існує українська держава, звідсіля простіше й доцільніше отримувати підтримку на рівні культурного, ідейного чи політичного продукту. По друге, закон діаспори є такий, що коли ви втратите одне покоління, то не зможете відновити уже загальний ланцюг. Це стосується, насамперед, мови, але не тільки. Тому молодь є ключовою ланкою в збереженні й примноженні ідентичності.
Друга точка – українська діаспора, а специфічно молодь, повинна продовжити ту функцію, яку вона найкраще виконувала останні 65 років: бути закордонними представниками України, а фактично дипломатичними місіями України у світі. Нажаль, українська дипломатія не мала стільки успіхів на міжнародній арені, скільки мала діаспора. В радянські часи молодь, щоб заманіфестувати живучість України, потрапляла на шпальти світових ЗМІ завдяки штурмам радянських посольств, великим виступам під національними прапорами на Олімпійських іграх чи інших акціях. До слова, попередній голова СКУ Аскольд Лозинський в студентські роки мав 4 арешти за українську справу – це була особиста ціна, яку хотів і мав заплатити молодий українець діаспори, представляючи поневолену Батьківщину. Парадоксально, але й сьогодні чи не найуспішніша зовнішня акція, яка була здійснена на міжнародній арені в часи незалежності – це була «Незгасима свічка». Її ініціював СКУ і вона стала вагомою інформаційною причиною, щоб парламенти різних країн світу визнали Голодомор геноцидом. Ця акція є свідченням того, що діаспора досі має достатній ідейний та політичний ресурс, щоб представляти Україну та національні інтереси в країнах поселень та на міжнародній арені. Зважаючи на сучасну т.зв. українську владу, це є ще більш актуально, аніж в минулому десятилітті.
Внутрішнім «дипломатичним викликом» є створення спільного «молодіжного простору» для українців з України та з закордону. Між іншим, тут хочу лише нагадати історичний факт, що перший СКУМО відбувся ще 23 роки тому – 23-24 серпня 1990 року в Білому Борі (Польща), і це була чи не перша зустріч представників молодіжних організацій України та діаспори. В серпні 1991 й 1992 років відбулися ІІ й ІІІ Конференція СКУМО. Те, що сьогодні молодь України та діаспори є присутня на Конгресі СКУМО є свідченням правильного розвитку молодіжного руху.
Насамкінець, є третє завдання перед молоддю діаспори, а саме виховне. Українська ідентичність та плекання українства, рівно ж як і представлення країни в світі не можуть бути самоціллю. Юрій Липа, який більшу частину життя прожив у діаспорі, а загинув таки в Україні в своїй поезії «Народи», від імені «мудрості» написав:
«Але найбільше добро, це – зростання Людини,
В вашім народі зростання Людини зростанням людей».
«Зростання Людини зростанням людей» є вдалою формулою, яка ілюструє, що саме громада дає можливість індивіду стати особистістю. І з огляду на молодь – головною ціллю як України, так і діаспори повинно стати саме «зростання Людини». Сковородинське: «пізнай себе – пізнаєш світ» є актуальне як в Україні, так і за її межами. Навіть більше, молода людина, яка перебуває поза своєю історичною батьківщиною, відрізана від національного кореня, мусить тим більше мати якісно забезпечене рідне середовище, яке дозволить розкрити потенціал конкретної особи. Напевно, найпродуктивніше покоління молодих українців – це третя хвиля. Їм, завдяки впертій щоденній праці, вдалося створити «Україну поза Україною». Проте, про це покоління можна сказати, перефразовуючи однойменний фільм Френсіса Копполи, що воно мало «молодість без молодості». Їхня молодість була втрачена у визвольній боротьбі на рідних землях, в намаганні облаштуватися у вільному світі, не маючи коштів, знання іноземних мов, визнаних університетських дипломів. Проте вони створили цілий український світ.
Сьогодні молодь в діаспорі має інші виклики й якісно інші стартові умови. Важливо щоб цей потенціал був повноцінно використаний для добра як індивіда, так і України.
Ці «три кити»: плекання українства на місцях проживання, презентація українства у світі й виховання молодої особи, на мою думку, є стрижневими завданнями та роллю молодої особи у світовому українстві. Відповіді, які дасть молодь діаспори на ці завдання, визначатимуть не лише обличчя діаспори, а й світового українства.
