12 днів, проведені на березі Чорного моря, у селищі Лазурне Херсонської області, стали незабутніми для 114 дітей, обпалених полум’ям війни на Сході України.
Сини і доньки українських військових, вимушені переселенці, жителі зони, що сусідить із лінією розмежування на Донбасі – вони прибули на цей табір із Донеччини, Дніпропетровщини, Івано-Франківщини, Житомирщини, Київщини, Луганщини, Львівщини, Миколаївщини, Тернопільщини, Харківщини, Черкащини та Чернігівщини, щоб відволіктися від болючих спогадів, пов’язаних з війною, та створити нову спільноту, згуртовану усвідомленням того, що дерево роду у них спільне – українське.
Досвід проведення Спілкою Української Молоді таких таборів у минулі роки підтвердив важливість доброчинної ініціативи, яку сумівці мають намір втілювати в життя й у майбутньому.
Цікаво, що понад 40% цьогорічних вихованців «Дерева життя» брали участь у спільному таборуванні в 2015 та 2016 роках, а отже – проект не залишив байдужим ні їх, ні їхніх батьків.
Безумовно, сприяла цьому цікава та насичена таборова програма, яку, в 2017, окрім виховників та інструкторів з України, допомагали втілювати у вжиття гості з Америки, Канади, Великої Британії та Естонії.
Різноманітні гутірки, спортові змагання, практичні заняття, мистецькі майстер-класи, мандрівки, розважальні та інтеграційні банси, теренові ігри, фестини, перегляд кінофільмів, відпочинок на пляжі, купання в теплій морській воді та лагідне сонце – все це, та багато іншого, сприяли тому, щоб «Дерево життя» дало щедрі плоди нових знань та вмінь, цікавих зустрічей, гарного настрою, бадьорості та здоров’я.
Окремо варто розповісти про гостей табору. Традиційно, партнером благодійного став проект «Друг Героя» в особі кінолога Наталії Чупрун та її вихованців – Рікі й Бест. Чотирилапі собаки-терапевти, які допомагають бійцям подолати поствоєнні стреси чи посттравматичні стресові розлади та адаптуватися до умов мирного життя, швидко заприятелювали з маленькими таборовиками й стали їхніми улюбленцями.
Завітали на табір й письменники Володимир Вакуленко та Євгенія Пірог, які прочитали дітям свої поетичні та прозові твори, які увійшли до нових книг.
Духовну опіку над таборовиками здійснювали вихованці Київської Трьохсвятительської семінарії УГКЦ та її ректор отець Петро Жук, проректор Українського Католицького Університету отець Юрій Козловський.
Краще пізнати правду Христовою науки юнакам та дівчатам помагала спільна молитва під час Літургії. Також важливим місцем у програмі таборування була катехизація, на якій отці та брати знайомили ближче дітей з Богом.
«Ми намагалися ділитися власним пережиттям, досвідом. Їм це було інколи дуже не зрозуміло, не звичайно. Ми намагалися робите усе, щоб вкласти зернину у виховання справжніх Людей. Для мене великою нагородою є, що вони прислухалися до порад і дехто підходив потім та казав: «Брате, ви нам пояснювали, чому не можна битися, тому я сьогодні цілей день старався не битися!». Бажання дітей ходити на катехизацію дуже надихало і мотивувало», – розповідає брат Олег Климончук.
Поділився враженнями від зустрічей та спілкування з таборовиками й отець-ректор Петро Жук.
«Кожен з нас присутніх на таборі вкладав свою цеглинку в розбудову великої християнської сім’ї. Надіємося, що таборів схожого напряму буде щораз більше, бо так важливо, саме в наш час, виховувати стійких морально та духовно українців», – розповідає отець Петро.
Дванадцять таборових днів, насичених подіями, зустрічами та враженнями, промайнули як одна мить, яку діти та їх виховники з приємністю згадуватимуть впродовж тривалого часу.
«У таборі беру участь вперше. Вражень безліч. Загалом – лише позитивні. Дуже сподобалася на таборі тепла, дружня атмосфера. Я працюю вчителем в школі. Для себе взяв багато цікавих ідей, – каже Володимир, який, до переселення у Миколаїв, мешкав у Краснодоні Луганської області. – Думаю, що такі табори будуть відбуватися й далі. Це дуже потрібно в наш час».
Спільно проведений час не залишив байдужим і юнацтво, про що свідчать їхні відгуки.
«Табір виправдав мої сподівання. Тут привчають до дисципліни, вчать про СУМ. Я тут знайшов нових друзів, яких досі не знав, хоча вони живуть в моєму місті», – розказує Микола з м.Кагарлик.
Його думку підтримує й дев’ятирічна Юля з міста Марганець: «Я обов’язково ще раз приїду у цей табір, бо він мені дуже сподобався . Я буду пам’ятати його все своє життя!».
Цьогорічний благодійний табір СУМ закінчив свою роботу, але не припинилася праця, яку Спілка Української Молоді спрямовує на підтримку родин українських військових. А отже – незабаром відбуватимуться нові доброчинні акції та проекти.
Більше таборових світлин можна завантажити ТУТ
