Члени Спілки Української Молоді в Україні, разом із предстанвиками інших молодіжних спільнот, взяли участь у святкуваннях 80-річчя з дня народження та 55-річчя священичого служіння Блаженнішого Любомира (Гузара).
Прикметно, що владика вирішив відзначити ці Ювілеї зустрівшись з молоддю, яка є майбутнім держави та Церкви.
І ось 28 лютого молоді люди зі всіх куточків України з’їхалися до Києва, щоб поспілкуватися, привітати й подарувати своєму духовному лідерові «творчі подарунки».
Перед цим у Патріаршому соборі Воскресіння Христового відбувся подячний Молебень за Блаженнішого Любомира, який очолив Глава Церкви.
Предстоятель УГКЦ, вітаючи ювіляра, нагадав, що саме Блаженніший Любомир заклав наріжний камінь собору та саме він почав відроджувати нашу Церкву на теренах Центральної та Східної України, де вона була знищена.
«Що таке мати 80 років?» – цікавляться журналісти в ювіляра. «Як дотягнете до того – будете знати. Важко переказати. Життя є життя. Чогось особливого тут нема», – з усміхом відповідає він. Найціннішим подарунком, який він отримав, є молитва, каже іменинник.
«Ви щасливий?» – запитують його. «Гм, так, щасливий, як і щодня. Нічого надзвичайного не відчуваю», – сказав.
Молодь дуже любить Блаженнішого Любомира, зокрема за його вміння дотепно, по-філософськи жартувати. Сипав жартами й цього вечора. «Дякую за таку вашу ініціативу. Ви мені дякували, що вас запрошено. Але я вас не просив. Я тільки дуже радий, що ви тут є. А зустріч організували такі молоді, як ви», – жартував ювіляр. Він також пригадав слова американського кардинала: до сорока років старайся бути зі старшими, після сорока – з молодими, щоб залишитися молодим. «Щиро надіюся, що вийду звідси молодшим», – додав Блаженніший Любомир. У залі пролунав сміх.
Архиєпископа-емерита попросили пригадати щось про Митрополита Андрея Шептицького. «Я мав тоді п’ять чи шість років. Відбувалося спортивне дійство, яке організували студенти. Вони робили вежу… Мій батько, який мене туди привів, сказав: ану, обернися, подивися. Я обернувся, там стояло авто з відкритим дашком, а в ньому сидів старший добродій з великою сивою чуприною. Батько каже: то Митрополит. Це мені закарбувалося в пам’яті. Але щиро мушу сказати, що та вежа мене більше цікавила, ніж Митрополит… Десь п’ятнадцять років тому мене у Львові покликали до слова. І мені було дуже важко сказати, що я наступник Митрополита Шептицького. Пізніше призадумувався: я дивився на Митрополита… Він, може, й бачив такого малого хлопця з великими вухами. Та чи він був подумав якимсь пророчим духом, що той малий буде його наступником?» – розповів ювіляр.
Сценарій вечора був складений у віршованій формі, що подекуди викликало щирий сміх, зокрема й з боку найвищого керівництва Церкви.
Загалом народженик говорив мало. Здебільшого студенти йому демонстрували свої «творчі подарунки». Це були пісні чи просто музика, від «Аве Марія» до музики молодості Блаженнішого Любомира – джазової пісні «Let my people go» Луї Армстронга.
Після пісні про рідну хату ювіляр поділився своїми спогадами про Львів, як неподалік від їхньої хати в 39-му році застрелили єврея і вони дітьми йшли дивитися на того вбитого чоловіка… Тобто його спогади про рідну хату не є такими, як інколи співається в душевних піснях.
Привітати з ювілеєм Блаженнішого Любомира спеціально прилетіла його племінниця та похресниця – пані Марія Рипан з Канади. Для неї Архиєпископ – вуйко Любко. Про свого вуйка вона розповіла таку родинну історію. Розказала, що батьки Блаженнішого довго сперечалися, як його назвати. Тоді їхній приятель Любомир запропонував назвати, як його. Батьки ще додали імена двох дідів: Лев і Лука. А ще пані Марія переказала спогади тети Люби, як маленький Любко совав меблі в будинку, коли ще вся родина спала. Він висував на середину кімнати стіл і «правив» Службу Божу.
Ведучі вечора запропонували архиєреєві пригадати, як йому служилося в Україні, після Італії. «Я приїхав в Україну не прямо з Америки, а з Італії. А Італія – така країна, яка подібна до України тим, що ніхто нічого не може зрозуміти щодо політики. Але політика це не все. Яким було моє перше враження від Львова? Я повернувся туди через 46 років. Колись Львів був гарним містом. Хтось його називав «маленьким Парижем сходу». Мене дуже пригнобило, що люди йшли вулицею і не усміхалися… Ми повинні дякувати Богу, що починаємо усміхатися…» – оптимістично налаштовував усіх Блаженніший Любомир.
Блаженніший Любомир подякував усім за «гарний вечір»: «Бачите, що означає бути молодим. Це благословенний час. Шкода, що він так швидко минає, але треба користати з кожної його миті. Тіштеся молодістю, працюйте». Він засумнівався, чи старші б змогли влаштувати йому такий вечір, з такою фантазією, за такими різними цікавими моментами.
«Я починаю думати над написанням спогадів з життя, і ви мені допомогли сьогодні знайти назву – “Перші 80 років мого життя”», – насамкінець пожартував Блаженніший Любомир і сердечно подякував, що йому допомогли «хоч трошки відмолодитися».
За повідомленням Департаменту інформації УГКЦ
