Віхи історії: Сумівці та підтримка національної олімпійської збірної України в Атланті 1996

У 1996 році в Атланті (США) відбулися Ігри ХХVI Олімпіади. Весь світ спостерігав за неймовірними олімпійськими змаганнями у століття Відродження Олімпійських ігор сучасності. Напевно, пересічний громадянин не звернув увагу, що якби Міжнародний олімпійський комітет дотримувався задекларованих традицій олімпізму Стародавньої Греції, тоді б ці Ігри мали справедливо й історично відбутися у Греції, наприклад, в Афінах. Однак світ змінився, та й Міжнародний олімпійський комітет вже не той, що раніше. Або ж це було справжнє «обличчя» МОК. Окрім цього, ці Ігри Олімпіади, зокрема для нас, українців, мають неабияке значення. Бо це був перший виступ національної олімпійської збірної України у літніх Олімпійських іграх з часу відновлення незалежності. У 1994 році українці зі своїм прапором, гімном брали вперше участь, але у Зимових Олімпійських іграх. Тобто в Атланті українська збірна мала свій дебют. Звісно, що такий феноменальний та історичний момент не могла пропустити українська діаспора у США.

Упродовж багатьох десятиріч українці вільного світу боролися за свободу України та окрему участь українців в Олімпійських іграх. У часі, коли ми відновили свою незалежність, українська діаспора найактивніше продовжила підтримку українського спорту. Направду, завдяки українській діаспорі спорт в Україні отримав шалену підтримку. Не винятком є Олімпійські ігри 1996 року. Українська збірна мала фантастичну підтримку до Ігор, у часі їх проведення та після, звісно.

Організація допомоги українським атлетам

Яскравим прикладом безпосередньої підтримки українських спортсменів є діяльність активу Спілки Української Молоді Америки. СУМА – це унікальна життєва та олімпійська історія. Сумівський журнал «Крилаті» ось як писав про це: «…всі українці світу сьогодні мають чим гордитися. 235 спортсменів з України взяли участь в XXVI ювілейній Олімпіаді в Атланті, змагаючись у 24-х видах спорту. Остаточно Україна зайняла 10-те місце в кінцевому підсумку… При цій нагоді Редакція «Крилаті» дає велике признання і шле свої ґратуляції всім спортсменам, котрі змагалися під синьо-жовтим прапором! Як рівно ж, Редакція «Крилаті» дає велике признання всім сумівцям-дружинникам, котрі служили перекладачами під час олімпійських ігрищ. Знову члени Спілки Української Молоді виявили свою жертовність і готовність служити українській справі. Слава сумівцям!». Ось така цікава історія та маловідомий факт для широкого загалу. Ми маємо виправити це і повернути із забуття всіх сумівців, які долучилися до підтримки та допомоги українських спортсменів в Атланті. Адже їхня праця заслуговує того, щоб про неї знали та пам’ятали через тридцять років потому.

Що передувало і як виникла ідея поєднати діяльність сумівців та Олімпійські ігри? Відповідь знаходимо у спогадах Галини Головки. Ось що вона пише: «Від того моменту, коли відважні члени Крайової Управи Спілки Української Молоді Америки закупили квитки на олімпійські ігри в Атланті, видавши величезну суму грошей, не було нагоди змінити рішення – рішення організувати VI Світовий З’їзд Дружинників Спілки Української Молоді. І так почалася дворічна підготовча праця для того, щоб ми, учасники З’їзду, мали таку небуденну нагоду – брати участь у цьогорічній Олімпіаді в Атланті». Був створений підготовчий комітет, до складу якого увійшли представники США: голова – Ліда Микитин, члени – Джесика Боднєвич, Стефа Грицьков’ян, Христя Кош, Юрій Микитин, Юрій Пр’ятка, Таня Сава, Христя Янців. Приємно відзначити, що мені пощастило зробити інтерв’ю з пані Христиною Кош. Вона розповіла надзвичайно цікаві історії, зокрема й про Атланту 1996 року.

Для участі у З’їзді доєдналися учасники з різних країн світу: Австралії, Великої Британії, Канади, Німеччини, Франції, України. Всього було 107 сумівців. Така кількість учасників дійсно вражає. А як могло бути інакше? Адже такий історичний та глобальний момент для України не можна було пропускати. Отже, першочергово сумівці вирішили організувати черговий олімпійський З’їзд Дружинників, який символізував єднання українців та олімпійських ідеалів і цінностей. Водночас, окрім З’їзду, було вирішено практичною працею підтримати українських олімпійців. Про це детально розповідала Ліда Микитин наступне: «Приблизно два роки назад Спілка Української Молоді взялася до організовування групи перекладачів і помічників Української Олімпійської Команди». Так ось у чому полягала допомога сумівців українським атлетам. Це було направду надважливо, бо комунікація українських спортсменів мала бути оптимальною. Це один із факторів комфортного перебування спортсменів за кордоном. Сьогодні це називається – антураж спортсмена.

Про роль перекладачів українська преса у США писала таке: «Роля перекладачів-помічників була різноманітною. Кожний помічник був призначений до якоїсь однієї команди й постійно перебував з цією командою. Кожного дня помічники і тренери знаходилися після сніданку на коротку нараду. Після наради помічник підготовляв місце тренування, подбав, щоб будь-які приладдя, потрібні команді, були отримані, та перебував з командою під час тренувань, щоб лагодити будь-які труднощі. В разі потреби помічник перекладав для команди або поодиноких змагунів для преси». Тут слід зазначити, що на цьому праця помічників не вичерпувалася. Вони постійно перебували з командою, ночували в тих самих приміщеннях, їли разом, їздили зі спортсменами на екскурсії та в інших побутових справах. Тобто допомога сумівців не обмежувалася лише перекладом. Це була важка, щоденна, цілодобова підтримка та допомога.

Така близькість перекладачів та спортсменів була не випадковою. Адже їх об’єднувало найголовніше – це Україна! Про це писали таке: «Під час цих трьох-чотирьох тижнів підготовки команд до Олімпіади встановився між змагунами, тренерами та перекладачами спеціальний зв’язок, висока пошана і тісні товариства… Це духовне з’єднання між помічниками й командами було дуже відчутне не тільки під час тренування, але й під час самої Олімпіади».

Тут варто навести декілька прикладів неймовірної дружби сумівців та атлетів. По-перше, коли Лілія Підкопаєва виграла золоту медаль, після церемонії нагородження вона одразу підійшла до Івана Макара, помічника команди з гімнастики, і подарувала йому квіти. По-друге, В’ячеслав Олійник, чемпіон з греко-римської боротьби, під час змагань своїх колег сидів разом із помічниками замість того, щоб бути у спеціально відведених організаторами місцях для спортсменів. По-третє, представниці збірної з волейболу щодня телефонували до своїх перекладачів, щоб розповісти їм про свої турботи та переживання. Ось так українці вміють єднатися!

Що стосується розподілу сумівців за командами з видів спорту, то тут також було все чітко, злагоджено та організовано на високому рівні. Штаб помічників був чисельним – 42 особи. Їх розподілили так: гімнастика спортивна – Христина Кош, Іван Макар; плавання – Юрій Маренін, Ліля Білик, Олена Бойко, Ліда Бойко; стрибки у воду – Роман Кокольський, Микола Степаняк; бадмінтон – Наталя Гріга; бокс – Андрій Юзенів, Влодко Стецько, Михайло Розтішевський; боротьба греко-римська – Юрій Шуст; дзюдо – Сашко Коваль; баскетбол – Мирон Ярошевич, Ліда Буцик; волейбол – Ірка Шуст, Ліда Микитин, Орися Каркоць, Марта Кокольська; веслування академічне – Ліда Дидик, Оля Козак, Гарі Несмашний; велосипедний спорт – Мотрія Макаревич, Маркіян Кузич, Таня Мандзій; важка атлетика – Тарас Заяць, Петро Тютюнник; боротьба вільна – Таня Дмитерко, Лариса Гаврилишин, п. Дмитерко; веслування на байдарках і каное – Ліля Микитин, Тамара Хараламбій, Іван Хараламбій, Анна Оніл; легка атлетика – Богдан Олексів, Тарас Шелі, Борис Сидорук, Тамара Тютюнник, Орест Ткачук, Адріян Кузич, Надя Кічіляк, Надя Тарашченко.

Спогади сумівців про допомогу українським спортсменам

Ми маємо чудову нагоду зануритись в атмосферу взаємодії українців у часі Олімпійських ігор в Атланті. Спогади сумівців, що допомагали українським атлетам, є дуже цікавими та інформативними, а також надзвичайно емоційними. Адже такі відчуття передати можна тільки щиро, з любов’ю.

Наталка Гріга згадувала про свою працю наступне: «Хто з нас у дитинстві не спробував хоча б один раз зіграти в бадмінтон? Здавалося б, така простенька гра! І раптом бадмінтон – олімпійський вид спорту! Мені, ще перебуваючи в Україні, пощастило займатися спортивним бадмінтоном, таким, який можна було побачити на олімпійських змаганнях. Тому й не дивно, що, коли прийшов час стати перекладачем для українських атлетів в Атланті, я вибрала дружину бадмінтону… За час тренувань ми дуже здружилися. Мої колеги-перекладачі жартували часом: «Твоя команда навіть на обід без тебе не піде!»… Для мене було великою честю тренуватися разом з олімпійцями. А самі змагуни жартома називали мене «запасною» у дружині».

Мирон Ярошевич, який опікувався збірною України з баскетболу, розповідав надзвичайно цікаві історії: «Моя незабутня пригода почалася на летовищі в Атланті, коли я перший раз допоміг піднести валізку втомленій після подорожі баскетболістці. Тут я перший раз зустрів дівчат, вищих від мене, які вперше репрезентували Україну на літній Олімпіаді… Одного дня підійшов я до столу, де дівчата обідали. Почалася розмова. Питання за питанням. «Хто ти? Звідки ти? Як тобі подобається Атланта? Чим ти займаєшся? Скільки платять за твою працю перекладача? (ха-ха-ха!!!)». Від того моменту розмова наша не зупинялася. Знайшли ми спільну мову. Говорили ми про Україну, про Америку, про одяг, про людей, про спорт, про музику, про молодь, про життя. Дуже скоро я вже мав нових товаришок».

Своїми приємними спогадами поділився Юрій Шуст. Він, зокрема, розповів таке: «Ще минулого року я радів, коли СУМ взяв на себе обов’язок організувати перекладачів для українських олімпійських дружин в Атланті. Це рішення дало мені та іншим сумівцям нагоду послужити Україні, яка виступала на Олімпійських іграх вперше як самостійна держава. Тим більше, пощастило мені займатися з самими найкращими і найсильнішими командами… Дуже приємно нам було, коли нас усі зустрічали і були раді нас бачити; відчувалося, що ми справді придбали нових щирих приятелів. Радий був, коли зустрів В’ячеслава Олійника, який виграв першу українську золоту медаль… Саме перший виступ України на літній Олімпіаді вже був для мене надзвичайним. А те, що мені пощастило брати участь, хоч і малесеньку, залишить у мене спомини назавжди. Дякую Богові, Україні і СУМові, особливо подр. Ліді Микитин, яка була координатором цього проекту».

Направду унікальна праця сумівців. Феноменальний проєкт з допомоги українським спортсменам. Спогади, які залишаться на все життя і, звісно, ще довше. Адже ми пам’ятаємо звитяги наших героїв!

Нам є ким і чим пишатися! Історію знаєш – перемогу здобуваєш!

Джерело публікації: Vilni Media

Автор: Олексій Лях-Породько

Олексій Лях-Породько – спортивний журналіст, телевізійний і радіоексперт з історії спорту та олімпійського руху, науковець, блогер і письменник, який мешкає у Львові (Україна). Кандидат наук з фізичного виховання та спорту, доцент Національного університету фізичного виховання і спорту України. Член Комісії «Закордонне українство» Національного олімпійського комітету України.