Зустріч делегатів Пленуму Світової Управи СУМ з Блаженнішим Патріярхом Любомиром Гузаром
У Києві, в днях 9-11 листопада 2012 року, в приміщенні Центру Національного Відродження відбувся Пленум Світової Управи Спілки Української Молоді (СУМ). Поряд з обговоренням нагальних питань розвитку СУМ у різних країнах світу, делеґати Пленуму, на якому Америку представляли Голова Крайової Управи (КУ) друг Андрій Бігун та Голова Виховної Ради подруга Марія Поліщук, зустрілилися з колишнім предстоятелем Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ) Блаженнішим Любомиром Гузаром. Владика Любомир відповів на запитання делеґатів в який спосіб СУМ та інші молодіжні організації можуть впливати на християнську молодь , а також поділився спогадами про свої зустрічі з сумівцями по світі; зокрема, про свій досвід настоятелем парафії у Кергонксоні, Нью Йорк, та капеланом сумівських таборів у Елленвілі, Нью Йорк.
Учасники Світового Пленуму СУМ вручили Блаженнішому Почесну Відзнаку Архистратига Михаїла від імені світової сумівської родини і висловили подяку за віддану працю задля української християнської молоді. Блаженніший Любомир висловив побажання, щоби ця Почесна Відзнака разом зі світлиною відвідин Оселі в Елленвілі, Нью Йорк, Партріархом УГКЦ Йосипом Сліпим у 1968 році залишилася на Оселі в Елленвілі на згадку для сумівської молоді. Згідно з побажанням Блаженнішого, привезена з Києва Почесна Відзнака буде виставлена на залі Оселі в Елленвілі, Нью Йорк.
Цікаво, наскільки доля Блаженнішого тісно переплетена з історією українського народу в ХХ столітті. Московське поневолення України після відходу нациської Німеччини у 1940-их роках та неможливість відстояти незалежність, незважаючи на героїчну самопожертву тисяч підпільників УПА та ОУН, сприяла значним міграційним процесам українців по цілому світу. У 1944 році сім’я Демчуків (родове прізвище Владики Любомира) переїхала спочатку до Австрії, де Блаженніший закінчив українську ґімназію у Зальцбурґу, а потім до Америки, де він спочатку навчався у духовній семінарії у Стемфорді, а потім у католицькому університеті у Вашингтоні.
У ті трагічні часи поразок, позбавлені своєї Батьківщини тисячі українців не тільки не відмовились від ідеї відродження України, а згуртувались у щільних рядах протесту в країнах іміграції й почали творити нове майбутнє через виховання нового покоління борців та утвердження християнсько-патріотичного способу життя.
Як студент богослов’я, Блаженніший Любомир був безпосереднім учасником та свідком відродження та становлення Пласту та СУМу в Америці. Після висвячення, 25-літнім юнаком його було призначено душпастирем оселі «Союзівка» Українського Народного Союзу в Кергонксоні, Нью Йорк, у 1958 році. Саме в ті часи була придбана Оселя СУМ в Елленвілі, Нью Йорк, де почали відбуватись, окрім літніх таборів, політичні зібрання та акції українців. Елленвіл тоді став перехрестям духовного єднання українців, де зустрічались постаті світового значення; тут були закладені основи виховання та вишколу нового покоління борців за Україну. З власної ініціативи протягом 12 років Владика Любомир був капеланом літніх таборів СУМ, щоб власним прикладом та розумінням прищеплювати християнські цінності та утверджувати цінности нового відродження.
Власне в цьому розкривається сутність характеру та вірність обраному шляхові Владики Любомира. Під час зустрічі Блаженніший згадував, що його формально ніхто не призначив капеляном. Побачивши потребу стати духовним опікуном таборовиків і відвідувачів оселі, він сам вирішив стати частиною сумівської громади. Зараз ця необхідність є також актуальна. Блаженніший наголошував про важливість проводити систематично працю з дітьми впродовж цілого року, як це роблять СУМ і Пласт. В житті молодих людей є завжди питання, відповіді на які можуть наблизити їх до Бога та дати краще розуміння життя. Дуже важливо, щоб хтось був поруч, щоб допомогти їм в потрібну хвилину. Так було тоді, так воно є і зараз.
Присвятивши усе своє життя служінню Богові, Владика Любомир пройшов духовний шлях від простого священника парафії Пресвятої Трійці в Кергонксоні, Нью Йорк, до предстоятеля Української Греко-Католицької Церкви. Навіть відійшовши від активного керування Церквою через стан здоров”я, він залишається безумовним духовним авторитетом та прикладом для наслідування не тільки для греко-католиків, але й для віруючих інших конфесій. Нехай будуть наснагою слова побажання Блаженнішого для всіх, хто вболіває за виховання українських дітей та для всієї української громади:
“Є багато обставин, які утруднюють нормальне виховання дітей. Я за тим, щоб були такі організації, які свідомо стараються допомогти дітям розвиватися, рости, дозрівати до молодости. СУМові та іншим організаціям, бажаю гарного розвитку, щоб виховники мали наснагу та бажання! Бо ця праця вимагає певної посвяти і труду, а це не є легка річ. Я буду молитись, щоб тим, хто працює з молоддю ніколи не забракло бажання виховувати добру, здорову, свідому, християнську українську молодь … Працюйте, щоб дати молоді нагоду рости і розвиватись належно!”
