Завершився цьогорічний проект обміну виховниками між Крайовими Управами СУМ в Україні та Америці. Цього разу досвідом участі в ньому поділилися члени СУМ в Америці.
Нагадаємо, що такий проект реалізовується вже впродовж кількох років і дає незмінно позитивний результат – виховники обох теренів мають нагоду відвідати Україну та США аби взяти участь у місцевих виховно-відпочинкових таборах, обмінятися досвідом роботи з юнацтвом, застосувати на практиці набуті знання та навички, знайти нових друзів та нав’язати товариські контакти.
Цього року СУМ в Америці у цьому проекті представляли подруга Наталя Ступак та подруга Ірина Грубій.
Перебуваючи в Україні вони взяли участь у Благодійному таборі СУМ «Дерево життя», який відбувався на теренах Херсонської області.
Ми мали нагоду дистанційно поспілкуватися з обмінниками зі Сполучених Штатів Америк
– Чи це перший ваш досвід участі в такому проекті? Чи ви вже мали нагоду колись таборувати в Україні?
Наталя Ступак: Це була моя перша поїздка в Україну. Я дуже щаслива та вдячна не тільки за можливість бути в Україні але також мати нагоду помогти дітям на Благодійному таборі.
Ірина Грубій: Це вперше я брала участь в такому проекті й таборувала в Україні. Відтоді як я поїхала в Америку, у п’ять років, я тільки їздила сюди щоб відвідувати родичів. То ж це був мій перший шанс самостійно побути і попрацювати в Україні.
– Який позитив у проведенні таких обмінів? Якими кількісними чи якісними показниками можна було б оцінити його ефективність?
Ірина Грубій: Такі обміни дають настільки багато різних позитивів, що тяжко про них всіх розказати. Мені він дав шанс краще пізнавати Україну і український нарід. Я зустріла багато добрих, приємних, розумних, чесних, і працьовитих людей які об’єдналися околи любові до України. Мені розповіли різні деталі про ситуації, які є в Україні – про війну, про уряд, педагогіку і школи, культуру, мову і так далі. Я також мала можливість поділитись моїм баченням перспектив та ідеями. Щоб оцінити ефективність обміну, можна дивитися чи люди мають охоту вернутися на такий табір – я дуже надіюсь, що в мене наступний рік буде можливість ще раз таборувати в Україні. Ще додатковим плюсом є можливість отримати більше знань про Україну і вільніше розмовляти українською мовою.
Наталя Ступак: Коли я прибула на табір, то очікувала зустріти досвід, подібний як на сумівських таборах в США – табір, де юнацтво займалося спортом, ручними роботами та гутірки про сумознавство і природу. Я не очікувала, що цей табір матиме такий позитивний вплив над цих дітей. Учасники табору мали чимало труднощів, а дехто – й трагедії у своєму житті, а цей табір дав їм змогу відпочити та звільнити свої емоції в безпечнім та веселім місці. Я була свідком, коли учасники зустріли нових друзів, ознайомилися зі своєю культурою та дізналися про СУМ. Я спостерігала як вони, з допомогою собак-терапевтів, займалися своїми емоціями. Я відчуваю, що цей табір справді змінив життя цих дітей, і це змінило мене також. Мій погляд на життя ніколи не буде таким самим.
– Одним із завдань цього проекту є дати можливість виховникам почерпнути щось нове від своїх друзів з інших країв. Що нового ви побачили ви на таборі в Україні, що можна було б запровадити у таборовій системі СУМ в Америці?
Наталя Ступак: Табори в Україні мали програму, яка трошки відрізнялася від американської. Щоб краще пізнати один одного в таборі, кожен таборовик вибирає ім’я іншого таборовика і їм пише листа або дає подарунки. Ця гра називається «Таємний Друг». Команда також обрала «таємного друга» Мені дуже сподобалася ця діяльність.
Кожного вечора, перед спанням рій мав «свічку» в кімнаті. Підчас цієї церемонії, кожний мав нагоду сказати що їм сподобалося, і що їм не сподобалося під час дня. Це помогло мені краще познайомитися з юнаками мого роя. Я думою, що ці заняття можна запровадити на таборі в СУМ Америці як спосіб юнацтву адаптуватися до таборового життя.
Ірина Грубій: Я бачила на таборі стратегії на з’єднання людей. Наприклад, спершу всі що приїхали представили свої області, а вже наступного вечора – їхній рій. Так діти поступово почали дружити один з одним. Це також був перший раз, що я бачила собаку-терапевта на таборі. Це дітям і мені дуже сподобалось. Рікі цікавив і мотивував дітей, і також їх заспокоював.
– Юнацтво в Україні та США – які його риси є спільними та відмінними?
Ірина Грубій: Взагалі юнацтво в Україні і в США дуже подібні. Діти різноманітні, але в обоє країнах вони повні цікавих ідей і жартів. Мають охоту помагати один одному і зробити добро для людей. Вони також всі зацікавленні почути або побачити щось нове.
Наталя Ступак: Юнацтво в Україні схоже на американське, в тому що вони люблять веселитися, все їх цікавить, хочуть більше запізнати Україну та українську культуру. Велика різниця між ними полягає в тому, що діти Благодійного табору переживають та долають великі труднощі. На мою думку, цей досвід і пережиття виробило в дітей Благодійного табору чутливість співпереживання. Ці діти дуже опікувалися один одним.
– Наразі до участі в проекті залучено Крайові Управи СУМ в Америці та Україні. Яка перспектива, що долучаться й інші терени? Може ви спілкувалися про це із друзями з інших країв?
Наталя Ступак: Цього року виховники приїхали з Естонії, Канади, Великої Британії та з Америки аби брати участь в Благодійному таборі. Я думаю, що це важливо, щоб у цьому таборі взяли участь більше виховники та впорядники з діаспори. Тут є можливість для сумівців з усього світу допомагати українцям в Україні. Це наш обов’язок, як сумівців! Я думаю, що треба більше зробити, щоб заохотити членів з різних країн поїхати в Україну і брати участь у Благодійному таборі.
Ірина Грубій: Залучити ще інші терени до такого обміну було б дуже добре. СУМівці тоді б мали ще кращі можливості набрати міжнародних знань, і зв’язок українців по світу би поліпшився.
– Традиційно, повертаючись з таборів додому, ми веземо щось дороге та пам’ятне для нас, яке нагадуватиме про приємно проведений з друзями час. Що повезете додому ви?
Ірина Грубій: Звісно, я привезла з собою таборову футболку і значок. На них зразу видно дати і місце табору, а я цей час таборування уявляю як щось унікальне в часі і просторі через те, що це був такий особливий досвід. Також маю лист від мого таємного друга, багато фотографії на телефоні і спогади назавжди!
Наталя Ступак: Юнацтво мого рою подарували мені листа, в якому подякували мені за те, що я допомагали їм і виховала їх. Але, справді, вони заслужили на подяку від мене. Ці діти навчили мене більше, ніж я собі могла уявити, і за це я дуже вдячна. Я матиму спогади, які триватимуть все життя. Цей досвід змінив мене як людину, і я ніколи не буде такою саму.
– Дякую за спілкування!
________________________________________________________________
Читати ще на цю тему: Відгуки сумівки з України Лесі Голик про участь в проекті обмінів
