Честь України – готов Боронити!

0
367

У числі СУМівців, які збройно стоять в обороні територіальної цілісності України в зоні АТО, є й один із засновників Тернопільського осередку СУМ в Україні др.Олександр Романцов. Пропонуємо Вашій увазі уривок його інтерв’ю для видання «Номер один».

Понад дев’ять місяців Олександр Романцов провів у зоні АТО. Ще влітку минулого року тернополянин змінив стабільне чиновницьке крісло на окопи та щоденні обстріли. На війну пішов добровольцем. Каже, по-іншому не міг. Оцінивши ситуацію на Сході, чоловік констатує: чекати на припинення військових дій до президентських виборів у Росії не варто. А до того часу боєць закликає тернополян підтримати військових на Сході. У першу чергу – морально.

Почувалися мішенями у тирі

Тернополянин Олександр Романцов багато років пропрацював на керівних посадах. Та влітку минулого року прийняв рішення, яке змінило все його життя. Чоловік вирішив приєднатися до армії бійців, які захищають наш спокій на Сході. У своєму вчинку пан Олександр героїзму не бачить. Каже, так мав би вчинити кожен чоловік, який себе поважає. Мабуть, поповнити лави українських бійців змусило його націоналістичне минуле. З 1989 по 1992 роки Олександр Романцов  очолював першу націоналістичну організацію в Тернополі – «Спілка націоналістичної української молоді». Після референдуму про незалежність України, в лютому 1992 року, був у числі перших, хто прийняв військову присягу на вірність українському народу.

– Тепер прийшов час захистити Україну. Сидіти на дивані і, склавши руки, слідкувати за подіями на Сході чоловікам не личить. Якщо ми зараз не захистимо нашу державу, то окупанти поженуть захищати чужу, – каже чоловік.

Влітку минулого року пан Олександр добровільно поновився на військовому обліку, хоча вже 5 років, як був знятий в зв’язку з досягненням граничного віку. Після проходження медичної комісії одразу отримав повістку. 14 серпня 2014 року розпочалася його військова служба. Спершу пройшов тритижневу підготовку у військовому навчальному центрі на Львівщині. Потім був направлений у славнозвісну 51-шу бригаду, яка на той час уже пережила одну з найстрашніших подій військового протистояння – Іловайський котел. Згодом дислокувався у населеному пункті Новопавлівка на Дніпропетровщині. Там бригада приходила до тями після страшних серпневих подій. Далі – у Володимир-Волинський. Після розформування 51-ої бригади разом із колегами висловив бажання продовжити службу у  24-тій. Після трьох тижнів бойового злагодження на військовому полігоні в м.Чугуєві Харківської області був направлений у зону проведення антитерористичної операції. Так з 22 листопада 2014 року тернополянин перебував у близькості до лінії фронту. Зокрема, у місті Лисичанську Луганської області.

– Перші місяці, з листопада по січень, стояли на блокпостах. На початку лютого були направлені на передову в село Кримське. Там у складі першої роти першого батальону на посаді гранатометника тримав позиції. З перших днів на передовій було досить гаряче. В день по два-три рази накривала артилерія. Йшли обстріли, працювали снайпери, – пригадує Олександр Романцов. – Тривало це до 15 лютого. У той день було оголошено так зване друге перемир’я. Артилерія вже не працювала. Противник використовував в основному стрілецьку зброю, працювали снайпери, гранатомети. Як друге, так і третє перемир’я не дотримувалося з боку ворожих сил. Сепаратисти не припиняли обстрілів. У час т.зв. «перемир’я» противник зміцнював свої позиції. На підконтрольну їм територію заходили колони зі свіжими силами. Головна небезпека в тому, що інколи протилежна сторона працювала з важкого озброєння – мінометів та артилерії, а ми не могли дати їм відповіді. Тоді ми почувалися, як мішень у тирі.

З початку бойових дій забезпечення армії практично не змінилося, констатує боєць. Крім того, у зв’язку з важкою економічною ситуацією, менше стали допомагати волонтери. Проте військові не скаржаться. Навпаки – відносяться з повним розумінням.

– За останній рік втричі знецінилась гривня. Люди збідніли. Платоспроможність зменшилась, тарифи зросли. Відповідно населення вже не має можливості допомагати армії, як раніше. Багато людей  і хотіли б допомогти, але самі знаходяться у скруті, – каже Олександр Романцов. – Небезпека і в тому, що люди почали звикати до війни, а хлопцям на передовій, як і раніше, потрібна підтримка. І навіть не стільки матеріальна, як моральна. Вони повинні відчувати, що не кинуті напризволяще, що про них дбають, думають та пам’ятають.

«На передовій не думаєш про пільги»

За понад рік служби Олександр Романцов устиг побувати на різних позиціях. Чергував на блокпостах, двічі був на передовій. Каже, найважче хлопцям на передовій, адже ніхто не знає, що може статися наступної хвилини. Бійці розуміють, що від їхніх дій та реакції залежать не тільки їхні життя, а й тих, що перебувають у тилу. Вони першими приймають удар, натомість нагороди та високі статуси отримують інші.

– На сьогодні існує кричуща несправедливість. Думаю, варто роз’єднати поняття «учасник бойових дій» та «учасник АТО». На сьогодні різниці немає. Усіх, хто був в АТО, стає учасником бойових дій. Відповідно людина, яка стоїть на передовій, кожного дня, а то й кілька разів на день наражається на небезпеку, і людина, яка стоїть на блокпосту за 30-70 км від лінії зіткнення, мають однаковий статус та соціальне забезпечення, – зазначає тернополянин.

Сам Олександр Романцов протягом року перебування на передовій жодного разу не користувався пільгами. Та й загалом на допомогу держави не розраховував. Увесь час його підтримували рідні та друзі. Надсилали на передову військову форму, передавали продукти, телефонували і головне – молилися.

– На передовій думаєш не про пільги, а про те, щоб повернутися живим та здоровим, – каже боєць. – Документи для присвоєння статусу учасника бойових дій пан Олександр  подав лише після демобілізації. Наразі чекає на посвідчення.