Наша бесіда сьогоднішня буде, браття, про те, що християни часто вважають неважним і навіть зайвим в житті, — про християнську молитву.
Що молитва є не тільки не зайве, а навпаки саме головне, саме ґрунтовне діло для християнина, про це ясно свідчить нам і сам Христос і Його апостоли й своїм прикладом і своєю наукою. Христос сам часто відходив у безлюдне місце і там молився (Мрк. 1. 35). Підчас молитви на горі Христос і переобразився перед учениками: «вигляд Лиця Його став інший і одежа Його стала білою, блискучою» (Лук. 9. 29). І в останні хвилини перед своїми стражданнями Христос, впавши ниць в саду Гетсиманському, палко молився (Мат. 26. 39). І апостоли Христові часто відходили на молитву (Діян. 3, 1. 10, 9). І всіх вірних Христос закликає до молитви: «Пильнуйте ж себе й по всяк час моліться (Лук. 22. 36). «Будьте бадьорі й моліться, щоб не впасти в спокусу» (Мат. 26, 41). Навіть про силу бісовську Христос сказав: «Цей рід вигониться тільки молитвою й постом» (Мат. 17. 21). Св. апостоли в своїх посланнях найбільше закликають вірних до молитви: «Моліться один за одного» (Як 5. 16). «Всякою молитвою і благанням моліться всякого часу духом і в цьому пильнуйте» (Єф. 6. 18). Без перестану моліться. Всякого часу радуйтесь, за все дякуйте» (1 Сол. 16. 18).
Отже ми християни повинні твердо пам’ятати, що найперший обов’язок, який накладає на нас наша віра, це є обов’язок молитви. Та навіть і не обов’язок, як щось зовні накладене, а це мусить бути природна властивість християнина, бо вся суть християнської віри це є найкраще виховання душі людської, що за ввесь світ вартніша (Мат. 16. 26), утворення в душі людини такого настрою, таких почуттів, такого морального скарбу, щоб придбавши його, християнин почував себе щасливішим, ніж коли б увесь світ придбав. От для такого придбання для душі головною умовою є християнська молитва. Отже сама найперша і конечна мета християнської молитви, це є християнська культура душі людської, утворення в душі тих найкращих почуттів, того настрою, того непохитного ґрунту, що про них Христос сказав: «Царство Боже у вас всередині», цебто в вашій душі (Лук. 22. 36).
Які ж почуття утворюють в душі християнина царство Боже? На це відповідає ап. Павло: «Царство Боже є не їжа й пиття, а праведність, спокій і радощі у Св. Дусі» (Рим. 22. 17). Праведність, цебто правдиве, чесне, сумлінне ставлення до Христових заповітів, вкорінення їх в душі, спокій — спокійне ставлення до всього, що трапляється в життю, хоч би й яке воно було тяжке, й радісне добродушне відношення до всього, що трапляється, хоч би й яке воно було сумне. Отже не їжа та пиття, не зовнішнє поліпшення життя, не забезпечення себе від різних тяжких пригод, а утворення в душі своїй твердого, непохитного ґрунту, морального скарбу, силою якого християнин царював би над усім лихим, над усім тяжким, над усім сумним і перемагав його, — це є мета християнської молитви.
Безперечно придбання в собі такого великого морального скарбу вимагає від християнина великих зусиль і постійної праці. І Христос сказав, що «царство небесне силою береться, і хто силкується, той здобуває його» (Мат. 11. 12). От чому і Христос навчає нас «молитись і не тужити» (Лук. 18. 1) і ап. Павло каже: «Безперестану моліться» (1 Сол. 5. 17), закликаючи нас до невпинної праці на здобуття в собі того душевного настрою, який називається любомудрієм, цебто философським спокоєм, християнською мудрістю, що лише вона робить християнина дійсно щасливим і на цім і на тім світі.
Чому ж цей духовний скарб може бути здобутий лише молитвою, як працею на своє духовне виховання? Тому, що для християнина в Богові є найвища праведність, найповніший спокій, найбільші радощі, в Богові наше життя і спасіння, і піднесенням своєї душі до Бога, молитвою до Нього, ми найбільше зведемо в свою душу всі дари Божої благодати. Така молитва звичайно не є якийсь певний обряд, чи певний вислів. Ні, це є іменно певний настрій душі, певне заспокоєння в Богові, що виявляється не тільки словами, скільки ділами, всім життям, відношенням до всього, що навкруги нас.
Найкращим зразком такого молитовного настрою й життя є псальми Давидові, тому їх так близько й прийняла до свого життя й християнська церква. «Славитиму Тебе, Господи, всім серцем моїм. Радітиму й веселитимусь Тобою, співатиму хвалу імені Твойому», виголошує псаломник (Пс. 9. 1-2). «По всяк час бачу я Господа перед собою, бо Він праворуч мене й не похитнуся» (Пс. 15. 8). «Тільки в Богові спокій душі моєї, тільки від Нього спасіння моє. Він є скеля моя і Спаситель, Захисник мій і не похитнуся по віки» (Пс. 61. 1).
Таке молитовне життя в Богові і є для християнина та непереможна зброя Божа, озброїтись якою закликає нас ап. Павло: «Візьміть, каже, на себе всю зброю Божу, щоб змогли ви встояти в день лютий і все перемігши стояти. Підпережіться правдою, одягніться в броню праведности, взуйтесь в готовність до благовістя спокою… всякою молитвою і благанням молячись всякого часу духом» (Єф. 6. 13-18). От в такому озброєнні християнин буде почувати себе завжди спокійним, радісним, вдячним до Бога. Тому ап. Павло й закликає християн не тільки до молитви, а й до радости, подяки Богові, вславлення Його: «Всякого часу радуйтесь, за все дякуйте» (1 Сол. 5. 16-18), «Прославляйте Бога, все на славу Божу робіть!» (1 Кор. 10. 31).
Християнська молитва це є перш за все вславлення Бога, подяка Йому не тільки словом і думкою, а й життям, всією своєю істотою. «Слава Богові за все!», так завжди відповідав св. Отець Іван Золотоустий на всі пригоди свого життя, з цими словами й помер на тяжкому засланні. І наш народ щиро пройнятий був постійним почуттям вславлення Бога, подяки Йому. Зустрічаючись один з одним батьки наші звичайно віталися: «Слава Богу» — «Слава Ісусу Христу!» — «На віки слава!»
Вся сила християнської молитви не в поліпшенні зовнішніх умов життя, не в усуненні тяжких пригод його, а в створенні, як каже ап. Павло, в собі внутрішнього чоловіка в праведности по Христу (Єф. 4, 24), в утворенні в своїй душі тих найкращих почуттів, того настрою, того любомудрія, що найтісніше з’єднує християнина з Богом, оздоблює його тим «Божим спокоєм, що вище всякого розуму, стверджує серце і думку його в Христі Ісусі» (Фил. 4. 7). Такого християнина св. Іван Золотоустий уявляє, якби серед морської безодні на високій непохитній скелі. Нехай як збурюється хвилювання на морі, нехай які хвилі б’ють об скелю, християнин стоїть спокійний, веселий, ніяке страхіття його не хвилює, ніяке лихо не засмучує.
І лише на цьому ґрунті молитовного зміцнення у Христі й перетворення своєї душі вславленням Бога і вдячністю Йому, праведністю, спокоєм і радощами у Св. Дусі, можуть зростати в душі християнина й давати овоч всі інші райські квіти царства Божого, про які каже ап. Павло: «Одягніться оце, як обранці Божі, святі й любі, в милість, лагідність, добрість, милосердя, тихість, смирність, довготерпіння, а над усім цим любов» (Кол. 3. 12). Хто може сказати, що такий внутрішний стан християнина, що утворюється у великій мірі його молитовним настроєм, зайвий або не важний? Ні, він є найвартісніший за весь світ.
І коли розум людський і праця рук невпинно утворюють закони її за допомогою всяких дослідів і винаходів, то християнин перш за все мусить боротися з власною природою душі, перетворювати її в образ Христа за допомогою молитви, і без цього внутрішнього перетворення чоловіка всі зовнішні поліпшення, які б вони не були, не дадуть справжнього щастя людству, будуть без ґрунту висіти в повітрі, хитатись всяким вітром і більше приносити людям біди ніж щастя. Нехай же розум людський працює на поліпшення зовнішніх умов життя, а ми християни не будемо впадати в одчай, без перестану молячись за збудування в душі людській непохитного внутрішнього ґрунту, того найвищого щастя, того царства Божого, на якому лише й можуть дати свою користь і всі винаходи розуму і вироби рук.
Браття! Людина сама по собі немічна не тільки тілом а й душею, і потребує постійної Божої допомоги для зміцнення й перетворення душі. От чому християнин не тільки повинен без перестану вславляти Бога в молитві, дякувати Йому за все, а й звертатись до Бога з проханням про допомогу. От про ці прохання Христос сказав, щоб вони були короткі, без лишніх слів, «бо Отець ваш знає, чого вам треба, перше, ніж ви попросите в Нього» (Мат. 6. 8).
Які ж ці повинні бути прохання? Сам Христос коротко виклав їх: «Отче наш! Нехай святиться ім’я Твоє. Нехай прийде царство Твоє. Нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі». Отже й усі прохання християнської молитви зводяться до того ж самого заспокоєння душі в Богові, цілковитого віддання себе і свого життя і всього світу на волю Божу, цебто й усі наші прохання мусять мати одну мету: праведність, спокій і радість у Св. Дусі, зміцнення й перетворення нашої душі.
З потреб земних Христос навчає нас прохати у Бога щоденного хліба, і зараз звертає нашу увагу на те, що найбільше віддаляє нас від Бога, перешкаджає утворенню в нашій душі царства Божого, на прохання про гріхи наші — гнів, ярість, злобу, лайку, заздрощі, брехню і все, чим ображаємо ми своїх близьких, щоб простив нам Господь і застеріг від них і від усього лихого. От про ці прохання Христос сказав: «Усе, що тільки в молитві попросите, віруйте, що одержите й буде вам» (Мар. 11. 25). Буде безумовно на збудування вашої душі.
Наше земне життя висуває завжди багато всяких інших потреб, що за них найбільше люди й звикли молитися, як от хворість, злидні, всякі напасти, пригоди, всякі земні бажання і мрії. Але все це будуть християнські молитви лише під одною умовою: коли ми, за зразком молитви Христової перед стражданнями, будемо молитись: «Отче, не як я хочу, а як Ти» (Мат. 26. 39) — «Не моя воля, а Твоя нехай буде» (Луки 22. 42). Отже й метою всякої християнської молитви повинно бути цілковите віддання себе на волю Божу, заспокоєння душі в Богові, цебто не зміна зовнішніх умов і відносин, а зміна й перетворення власної душі. І іменно в цьому вся вартість молитви, і саме про це внутрішнє перетворення молитвою Христос сказав: «Чого попросите в ім’я Моє, Я сотворю» (Ів. 14. 14).
От, браття, коли ми в молитві будемо шукати не зовнішнього задоволення, а внутрішнього заспокоєння, коли молитву ми не будемо вважати засобом до придбання земного добробуту, як це часто буває, як і ремство, що мовляв, щиро молився, а не одержав і даремна була моя молитва, — а засобом до зміни свого відношення до всяких земних умов, тоді наша молитва ніколи не буде зайва. Тоді, як каже св. Іван Золотоустий, молитва така ж буде необхідна для християнина, як для риби вода або для птиці повітря, щоб на крилах молитви піднестися над усіма пригодами й принадами земного життя і утворити в душі своїй те царство Боже, що є праведність, спокій і радість у Св. Дусі. — Амінь!
