Браття! Ще тиждень і ми вже матимемо велику радість християнського життя — свято пресвітлого Христового Воскресіння. «Господь близько», каже й св. ап. Павло в сьогоднішнім читанні з послання до Филип’ян і тому закликає християн до радости у Господі, до тихости й безжурности.
Що власне розумів св. ап. Павло, коли говорив до Филип’ян, що Господь близько? Це він розумів друге пришестя Христа. В апостольські часи християни, як і самі апостоли, жили вірою, що друге пришестя Христове відбудеться скоро. Не тільки ап. Павло вірив, що воно станеться ще за його життя (1 Сол. 4. 17), а такого ж погляду були й інші апостоли. Так, ап. Яків каже, що прихід Господній наближається (Як. 5. 8), «терпіть до приходу Господнього» (5. 7). Ап. Петро навіть мусів з’ясовувати християнам, чому так загаявся Господь з 2-им пришестям (2 Петр. 3. 99). Ап. Іван від імені Христа сповіщає: «Ось іду скоро. Амінь» (Відкр. 22. 20).
Безперечно, як і всі заповіти Христові найжвавіше відчувались першими християнами й св. апостолами, так і цей Його заповіт: «будьте завжди готові, бо не знаєте дня, ні часу, коли Син Чоловічий прийде» (Мат. 25 13), особливо чуло відгукувався в їх душі і заставляв їх здійснення його чекати якнайшвидше. І з яким іншим почуттям мусіли ждати Христа перші християни, як не з почуттям великої радости, про яку Сам Христос казав апостолам, коли з ними прощався: «Я знов побачу вас і радітиме серце ваше і радости вашої ніхто не відбере від вас» (Ів. 16. 22).
От чому й ап. Павло перш за все закликає християн: «Радуйтесь завжди в Господі і знову кажу, радуйтеся: Господь близько». Передчутя близького приходу Христового у славі повинно далі викликати у християн тихість, замирення, як і взагалі в природі перед великою бурею настає затишшя. Ця тихість повинна високо піднестись перед усіми людьми, бо й Христос казав християнам: «Ви є світло для світу. Не може місто заховатись, коли стоїть на горі» (Мат. 5. 14). Ця тихість, як з’ясовує апостол в іншім місці послання, мусить виявлятись особливо однодумністю, «щоб одну любов, один дух і один розум мали, нічого не роблячи перекором, або з марної слави, а тихим розумом один одного вважаючи більшим від себе» (Фил. 2. 3). От таку тихість вашу нехай зрозуміють усі люди, каже апостол.
Разом з 2-им пришестям Христовим станеться, як і Сам Христос провістив, кінець світу. Люди будуть, як і завжди, торгувати, одружуватись, їсти, пити, І з приходом Сина Чоловічого в мент зникне це все (Мат. 24. 39). Отже для християн, що про це попереджені, мусять відійти на останнє місце всякі життьові турботи, і ап. Павло навіть не радить християнам одружуватись, купівлю вести, взагалі журитись про земне, а журитись лише про Господнє, «бо залишається скорочений час» і «переходить образ світу цього» з усіма його турботами (1 Кор. 7. 29-34). І до Филипян апостол каже: «Господь близько, тому не журіться нічим, а за своїми потребами звертайтесь до Бога з молитвами благальними, щоб їх одержати, і вдячними за одержання».
Таким радісним, тихим, безтурботним і побожним життям перед приходом Христовим християни, як розумні діви перед приходом жениха в приповісті Христовій (Мат. 25. 1-13), влиють у свої серця, в думки той незбагнений для розуму мир Божий, спокій совісти перед Богом, певність у свому єднанні з Христом, що сподобить їх і вічної радости з Ним. В докладніше пояснення того, чим повні повинні бути думки християн, щоб мир з Богом придбати, апостол умовляє їх дбати лише про те, що чесне, правдиве, чисте, любе, що заслуговує пошани й похвали, «це чиніть і Бог миру буде з вами». От як повинні тримати себе християни, «щоб бути непорочними і чистими дітьми Божими серед лукавого і розпусного роду, зберігаючи себе на день Христів» (Фил. 2. 15).
За зразок радісного, світлого й безжурного життя в мирі з Богом ап. Павло виставляє Филип’янам себе самого (3. 17). Це особлива відміна його послання до Филип’ян. І апостол мав право на це. І бувши в Филип’ях з благовістям, він сидів у в’язниці (Діян. 16. 24), і своє послання писав з римської в’язниці, але все ж писав: «Я й цьому радію й веселюсь і ви радійте й веселіться зо мною» (2. 17). «Я все за сміття вважаю, аби придбати Христа» (3. 8). «Наше бо життя на небесах, звідтіля ждемо і Спасителя Господа нашого Ісуса Христа» (3. 20).
Браття! І до нас тепер Господь близько. Але не тільки Своїм 2-им пришестям, до якого й ми повинні бути завжди готові, а й своїм преславним воскресінням, яке є вже не тільки предметом нашої віри й надії, але й факт певного часу і місця. Отже радуйтеся воскресінням Христовим і знову кажу радуйтеся! Радість воскресінням Христовим навіть не сміє у нас затьмарюватись страхом осуду за гріхи, що сполучається з 2-им пришестям Христовим, бо й воскресіння є найбільше виявлення безмежної Божої ласки до людей, перемогою над усяким сумом. «Ніхто нехай не плаче за свої гріхи, виголошує на Пасху св. Іван Золотоустий, бо з’явилося загальне для всіх царство». Тихість братерська, щирість християн у свято Воскресіння уже тим відома всьому світові, що прилюдно виявляється братерським цілуванням — христосуванням.
Нехай же вона сяє в нас і справжньою любов’ю, однодушністю, щирим братерським життям у Христі Ісусі, що особливо близький до нас Своїм воскресінням, наблизився до нас не з тим, щоб забрати нас від світу, як це буде в час 2-го пришестя, а щоб дати нам найбільшу силу до життя на світі. Правда, перед святом Пасхи надходять особливо для жіноцтва великі, а часом і зайві турботи з готуванням святкових страв, напитків та інших заходів. Але й це все можна вибачити тим, щоб на саме свято вже не журитись нічим. Аби тільки серце наше сповнилося тим миром Божим, «що вище всякого розуму», та що є непереможним світлом християнського життя серед усякої темряви цього світу.
Браття! Чим особливо характерне, чим відмінне християнство серед усіх інших ідеалів і сподівань світу? Не буде помилки, коли ми скажемо, що христиняство найбільш відмінне, найбільш могутнє двома етапами нашої віри: Воскресінням Христовим і 2-им Пришестям Його. Воскресіння Христове, це є початок християнства, 2-ге Пришестя є кінець його. В часи апостольські обидва ці етапи були якби з’єднані в уявленні християн, воскресіння Христове сполучалось з загальним воскресінням мертвих в час 2-го пришестя (1 Кор. 15. 12-23. Фил. 3. 10-11).
Але у Господа тисяча літ, як один день (Пс. 89. 5). Часи скоро течуть і віддаляють початок християнства — воскресіння, від його кінця — 2-го пришестя, і ці два етапи в різний спосіб відбиваються на життю християнських народів. Воскресіння це є найповніше життя, 2-ге пришестя є найповніший відчит за минуле життя. Воскресіння це є найясніший промінь світла в безмежне майбутнє, 2-ге пришестя, це є поворотний промінь в минуле. Висловлюючись сучасними термінами — воскресіння є революція, 2-ге пришестя є реакція в житті християнства. Бо справді, коли революція взагалі є визволення з кайданів минулого, то хиба може бути більша революція, як воскресіння з мертвих, розрив кайданів смерти, перемога життя над смертю? З другого боку хиба може бути більша реакція, як вимога відчиту за всі не тільки діла, а й слова і думки за все минуле життя.
I вce життя Христової церкви проходило завжди під сяйвом цих двох етапів. Були віки мучеництва, коли християнська церква цілком захоплена була сяйвом воскресіння, ввесь світ похитнула силою нового життя, могутньо розривала кайдани смерти, коли св. мученики безбоязно йшли на смерть, як на весілля до жениха-Христа, щоб ім’ям Його відживити змарнілий світ, розвіяти темряву поганства. Це була справді велика світова революція, що дала світові нове життя.
Були й такі віки, коли християни найбільше жили під враженням 2-го пришестя Христового ї Його Страшного Суду. Вони тікали від світу, від життя в пустелі, в самотність, боролись самі з собою, щоб пригнітити потреби земного життя, невпинно готуватись до відчиту на Страшнім Суді й ні про що інше не дбали. Це були справді реакційні настрої в церкві, огляд і збереження її минулого, а не сміливе прагнення в майбутнє.
І от, як віки реакції під вражінням 2-го пришестя покрили церкву Христову темним серпанком суму за свої гріхи, зреченням від життя, утворенням консерватизму, боязню порушити устої минулого, а разом з цим роз’єднання, розпад, ворожнечу в церкві, так віки революції під враженням воскресіння навіть в часи тяжких гонінь підносило почуття радости у Христі, тихість, однодумність в братерстві, безжурність в потребах життя, а разом з тим сміливу творчу працю в усіх галузях нового життя. Запевне обидва ці етапи християнського життя у всі часи в різний спосіб стикаються між собою і з цього сполучення власне й виникає головний зміст в галузі церковного життя.
Який тепер ми переживаємо вік в житті Христової церкви? Мені здається, що ми зараз живемо якраз у вік переважного впливу воскресіння, революції в християнстві після довгих віків реакції і застою під страхом 2-го пришестя, і тому звичайно готуючись завжди до відчиту на суді Христовому, будемо жити й працювати в світлі Його Воскресіння, радісно, щиро й однодумно будем провадити творчу працю на піднесення й повноту земного життя у Христі Ісусі.
Тільки, браття, коли ми говоримо про революцію і реакцію в християнстві, ми повинні розуміти ці явища лише в галузі духовній, в духовно-релігійних рухах і почуттях, і це є велике приниження християнства, коли на його поширення, чи на його захист підіймаються мечі, збурюються війни, заколоти, насильства. Світле, чисте життя, вогненні язики, самовіддана любов, то та єдина зброя, якою мусить орудувати Христова церква в усіх своїх рухах.
Чому ж це матеріялісти так фанатично ненавидять християнство й намагаються зовсім викреслити його з життя? Тому, що духовна культура, духовні рухи мають великий вплив і на матеріяльне життя. «Дух дише де хоче» (Ів. 3. 8) й проймає всі галузі й матеріяльної культури. В душі, в людській думці починається, нею ж і кінчається й всяка матеріяльна революція й реакція. Без духовного, зокрема, без християнства, матеріяльна культура не мала б ґрунту в сучасному, не мала б свого ні минулого, ні майбутнього в його безмежности. Отже матеріялісти зрубують дерево, на якому сидять. Але все ж зрубують.
Ми ж, браття, будемо набиратись сили для духовного і матеріяльного життя в сяйві Христового воскресіння, в Його найвищій Божественній славі і це особливо відчуваємо в цей день урочистого входу Христового на страждання в Єрусалим, коли Він сказав: «Прийшла година, щоб прославився Син Чоловічий» (Ів. 12. 13). Амінь!
