Знайомтесь – це друг Стек, йому 22 і він з перших днів повномасштабного вторгнення росії захищає нас в лавах ЗСУ.
Напередодні нам вдалось з ним поспілкуватися, ділимось розмовою з Вами:
Що Ти робив 24 лютого, в який момент вирішив вступити до ЗСУ? Що стало вирішальним фактором в прийнятті рішення?
24 лютого о 4 ранку збирався на роботу, побачив стрічку новин і все стало ясно. Діяв оперативно, вагань не було. Звільнився з роботи і ввечері того ж дня вже був на кордоні. Подолав 1200 км. Вирішував одразу. Війна – потрібно їхати. Зв’язався зі своїм другом – командиром батальйону. Приїхав в частину. Підписав контракт. 25 підписав контракт, 27 вже був на фронті.
В чому полягає Твоя сьогоднішня робота, як виглядає Твій день?
Посади були різні: від стрільця, водія до командира взводного опорного пункту. Основна спеціальність: оператор протитанкового ракетного комплексу. День виглядає по різному. Маємо чергування і виїзди. Попередня моя локація це Запорізька область. Тримали оборону Маріупольського кільця (Пологи-Оріхів-Маріуполь). На цьому кільці зустріли колону орків – прийняли бій. 17 українських військових тримали дві години 60 «коробочок». Вдалося спалити 5 ворожих танків. Пробились в Пологи і прийняли бій там. Згодом вів бойові дії в районі Гуляйполе. Звільнили два села. 28 березня вдалось з’єднатися зі своїм батальйоном з яким укладав контракт, до цього такої можливості не було через постійні бойові дії. Зараз я в 15 окремому батальйоні 128 бригади. Тоді ми вже разом стояли в районі Кремінної, зустріли колону, потрапили в оточення і були змушені з боєм відступати на південь. Своє теперішнє розташування розголошувати не можу, скажу лиш, що тримаємо рубежі Донецької області. Зараз моє основне завдання – робота в мобільній групі: шукаємо ворожі колони, вирушаємо на зустріч і палимо їх.
8 квітня Наказом Президента був нагороджений орденом «за мужність» ІІІ ступеня. За час ведення бойових дій отримав 5 поранень різної складності: осколкові, мінна травма з забоєм від ударної хвилі, 4 контузії. Відмовився від госпіталізації і продовжив службу.
Що Тебе вразило за час війни?
Найбільше на війні вразила жорстокість російської армії, хоч після побаченого їх не можна називати армією. До прикладу в селі Гуляйпільське населенням 600-800 людей вони розстріляли сімох ні в чому невинних мешканців. З того що мені довелось бачити, то жертви цивільних йдуть навіть не на сотні.
Як світло перемагає темряву. Поділися історією про щось добре, що з Тобою сталось за цей час.
Коли ли ми виводили людей з під обстрілів, з мобільною групою медиків надавали допомогу цивільним. Момент і розуміння, коли ти виводиш дитину з-під обстрілу і рятуєш її від можливої смерті – той клаптик світла, який перемагає темряву.
Що робитимеш після перемоги?
Після перемоги дуже хочеться в якусь відпустку, аби морально відновитися від побаченого, від зрівняних з землею домівок і цілих селищ і міст до знищених людських життів.
Можеш звернутися до всіх, хто прочитає це інтерв’ю.
На завершення скажу, що війна ще незавершена. Ще потрібно докласти багато зусиль для перемоги. Вірте в ЗСУ і підтримуйте їх, не звикайте до війни, продовжуйте боротися і тоді ми переможемо.
