НАЩАДКИ КОЗАЦЬКОЇ СЛАВИ
«Мамо, коли ми підемо на танці до п.Андрія?» – це питання зуст мого молодшого залюбленого в електроніку сина звучить для мене дуже несподівано і дивно. Відповідаю, що заняття в «Іскрі» (школі українського народного танцю, Випані, Н.Дж., де Андрій Цибик є довголітнім хореографом і постановником) почнуться для нових учнів в жовтні. А сама думаю, що завдячую такому зацікавленню свого сина Команді Мистецького табору, який відбувся в серпні цього року на чудовій Оселі Спілки Української Молоді (СУМу) в Еленвілі, Н.Й.
«Метою мистецького табору є всебічний розвиток особистости дитини. Кожного року Програма мистецького табору дещо змінюється, – розказує Головний Виховник табору Віктор Курилик, – але вона є надзвичайно цікавою та різноманітною. Діти, які відтаборували на Мистецькому в останніх роках могли відчути як духовне багатство традиційних видів українського мистецтва так і запізнати більш сучасні прояви культури”. Вишивання, бісероплетіння (ґердани та браслети), малярство на склі, живопис, малювання писанок, гончарство, ліпка пластиліном, випалювання на дереві, українські народні, бальні танці, драма, спів, декламування віршів, гра на бандурі та гітарі – це неповний перелік всього, що змогли навчитися учасники Мистецького табору. І це в поєднанні з пригодами, забавами таборового життя серед українського товариства в чарівних Кетскільських горах.
Цього року комендантом табору була Зірка Ковбаснюк, людина, в якій чудово поєдналися творча натура, організаторські здібності, вміння зацікавити і розвеселити дітей, писарем – Галя Бартків, зразок відповідальності, точності і доброзичливості. Табір був дуже успішний, високі стандарти, запроваджені Командою мистецького табору (крім Зірки в останні роки комендантом табору була Марійкою Поліщук), були гідно підтримані.
До 100-річчя з дня смерті Лесі Українки Виховник драми і сучасних технологій у виховній роботі, Віктор Курилик звернувся до класики української літератури – драми-феєрії «Лісова пісня» Лесі Українки (минулого року була «Коза-Дереза», а позаминулого – «Сватання на Гончарівці» Г.Квітки-Основ»яненка). Вибрані уривки зі сцен “Лісової пісні” зворушливо передали історію трагічного кохання Лісової Мавки та людського хлопця Лукаша, яка увібрала незбагненну красу природи та розтоптаний цвіт душі, покуту, прощення й невмирущий дух відродження. Гра на сцені юних акторів на заключному концерті поєднувалася з показом фільмів (фільми були змонтовані в таборових умовах з відео та світлин). Це було чудово, бо декораціями стали берег річки, яка протікає Оселею, лісова галявина, яка втратила свою буденну звичність та сам ліс – “предвічний”, як в “Лісовій Пісні”. Меляся Агне (Мавка), Іван Сорока (Лукаш), Соня Микитин (мати), Ксеня Качурак (Килина), Саша Єжова (Русалка Польова), Павло Сорока (Лісовик) та інші учасники табору були чудовими в свої ролях. Дівчата водили гаївки (весняна частина драми), кидали віночки на воду, хлопці палили Морену (свято Купала) так, як це робили наші предки протягом століть. І я думаю, що участь в такому автентичному дійстві розвиває найкраще любов до наших дивовижних українських традицій.
Заслугою Віктора є, що беручи участь в дійстві, діти входили в світ алегорій і символів, на які є так багата «Лісова Пісня». Розповідає Віктор Курилик : «У сцені жнив Леся Українка показує трагічний конфлікт між світом людей і світом природи. Людські звичаї та обмеження змушують їх нищити світ природи, в якому всі лісні духи складають один рід і живуть у гармонії. Лісова Мавка поранила собі руку, щоб не жати пшеницю, бо це означало “жати красу” Польвої Русалки (своєї сестри). На відміну від неї, Килина репрезентує руйнівну силу людей, які досягають свого будь-якою ціною. Для неї жати пшеницю – це частина плану, щоб заволодіти серцем Лукаша і всім його майном, включно з лісом. У фільмі під звуки “Мелодії” Мирослава Скорика Килина жне пшеницю, а на задньому плані, як колоски пшениці, падають діти. Це непроста аналогія з 1933 роком: тоді також прийшли чужинці, які почали нищити наш нарід, щоб досягнути свого будь-якою ціною. У цій інтерпретації Килина також репрезентує каральну систему знищення Совєтського Союзу, яка організувала Голодомор. Нехай пам’ять про невинні жертви тих страшних подій живе у творчости майбутніх поколінь!»
Жартуючи, ми говорили, що в досвідченої майстрині і талановитого педагога Стефанії Шкафаровської навіть людина з двома «лівими» руками навчиться вишивати і робити гердани. Минулих років я насолоджувалась роботами моїх доньок, учасників Мистецького табору. Цього року я була приємно вражена подарунками синів (8, 10 років), одягнула гердан і браслет на роботу і з гордістю за свою українську спадщину показувала своїм співробітникам.
Маляр і гончар Іван Братко розпочав свої заняття в музеї трипільської культури на оселі рунвірівців “Оріяна”. Проводячи паралель між історією людства та історією гончарства, він увів таборовиків у світ давніх традицій ліплення. За три дні інтенсивних занять діти навчилися від нього техніки рисунку (автопортрет), акварельного живопису (пейзаж), ліпки з глини. А ще нашу сімейну колекцію поповнили малюнки на склі, писанки, які діти теж створили підчас табору (вчителі – Дана і Галя Бартків).
І цим мені дуже подобається Мистецький табір. Тому що знайомство і вивчення української спадщини проходить в атмосфері радості і творчості, а не примусу, де наставники – самі до глибини душі закохані в українську культуру, талановиті майстри в своїй ділянці, передають свою любов і вміння наступному поколінню. З радістю спостерігаю, як колишні таборовики самі стають членами Команди: Дана Бартків, Галя Бартків , Джесіка Дем»янич,, Павло Добощак, Дана Курилик, Олеся Греб, Софія Сорока .
Юдзинг Шен Шевчук (мама, за походженням не українка) розказувала на роботі своїй міжнаціональній групі співробітників, що тільки українці мають таку різноманітність національних інституцій для дітей – оселі, табори, школи українознавства, танцювальні ансамблі, що серед десятьох українських мам обов»язково знайдеться кілька, що не тільки вміють співати, танцювати, але можуть навчити цього дітей. І ця похвала з уст чужинки найкраще описує досягнення українських виховних організацій – що українські традиції живуть далеко за межами України, серед людей, які хоч і народжені вже в Америці, але любов до України, її культурних надбань їм передали їх батьки. Давайте продовжувати цю чудову традицію, давайте користати з нагоди, що маємо чудову Сумівську оселю і чудовий Мистецький табір на ній! До зустрічі в ньому наступого літа !!!
-Орися Сорока
3 фільми, створені на Мистецькому Таборі СУМ в Елленвілі, Н.Й. Один з них розказує про участь майстрів Бойового Гопака з України в програмі Табору, а два інші є спробою переказати історію кохання Мавки та Лукаша за мотивами “Лісової Пісні” Лесі Українки.
“Свято Літа”:
“Жнива Скорботи”:
“Нащадки козацької слави”:
