Світова Сторінка CYM USA IMPORTS UKR UKR-CHICAGO ​Операції ‘Вісла’ Iнтерв’ю з п. Ярославою Міскевич

​Операції ‘Вісла’ Iнтерв’ю з п. Ярославою Міскевич

0

 

Рій соняшники з СУМ Чікаго Відділ Одеса провели інтерв’ю з пані Ярославою Міскевич про її життя підчас Операції “Вісла”

 

  • Розкажіть нам коротко що це таке було Акція Вісла.

Після другої світової війни, Польща отримала частини земель які належили Німечині. Весною 1947 року почали депортувати і переселяти українців з південно-східних частин повоєнної Польщі (біля польсько-українського кордону) до цих повернених територій на заході країни. Ці колишній території Третього рейху були передані Польщі за умовами міжнародних Ялтинської конференцій у 1945. Міністерство Внутрішніх Справ було відповідальне за репатріяцю i депортувалo і переселялo українців чим дальши від українського кордону з двох причин. Перше, їм подрібно було працівників на фермах в західні частині країни. Друге, Радянський Союз хотів видалити матеріальну підтримку і допомогу Українські Повстанські Армії. Ця акція переселення тривали від кінця квітня до кінця серпня 1947-го року. Протягом трьох місяців, Операція «Вісла» депортувала приблизно 141,000 людей.

 

  • Скільки вам років було?

Мені було 4 роки коли депортації почалися.

 

  • Чи ви знали заздалегідь що вас переселюють?

Нам дали знати приблизно 24-48 годин перед відїздом.

 

  • Хто заставив вас пересилитися? Як вони відносилися до вас?

Польський уряд, разом з Радянським Союзом, проводили операцію і депортували людей. До нас відносилися дуже погано, ніби ми були некультурні.

 

  • Чи хтось протестував проти переселення? Що сталося з ними?

Якщо хтось протестував, їх арештували або вбивали.

 

  • Чи ваша родина була з вами? Чи ви самі поїхали чи з родиною?

Так, моя родина поїхала зі мною. Нажаль, моя бабця померла підчас подорожі від інсульту. Потім, моя цьоця, мамина сестра, померла коли мали тільки 22 роки. Тоді, мій брат, якому було шість місяців, також помер. Це все було дуже тяжко пережити.

 

  • Куди вас взяли і як ви туди добралися? Розкажіть нам про вашу подорож.  

З мого міста, Ярослава, нас переселили в село в південно-західні частині Польщі. Подорож тривала поверх 10 днів. Нас посадили на вагони для ходоби і так везли до нового села.

 

  • Що вам дозволили взяти з собою?

Нам не дозволили взяти всі свої речі, тільки найголовніші речі (одяг), наряддя для праці на фермі, i ходобу.

 

  • Як ви адаптувалися до нового середовища?

Це були важкi умови. Там не було церков. Українські священики також були депортовані. Ми втратили нашу бабусю в депортації на початку 50-х років.

Моя мама втратила свою сестру. Мій молодший брат помер.

 

  • Як відрізнялося життя в новому місці?

Релігія мала важливість. Багато людей не знали що таке греко-католицькa церква. У школі діти сміялися і робили вульгарні зауваження з приводу греко-католиків і лютеран. Коли ми переїхали, мені було заборонено говорити українською мовою. Я не знала ні польськoї в той час, так що я нічого не сказала. Після депортації, ми дізналися що нашу чудову церкву у місті Радімно перетворили в сховище для добрива. Це те, що вони думали про українськi церкви i багато церков були знищині.

 

  • Чи умови в новому місці були кращі чи гірші? Поясніть.

Хата де моя сім’я жила не була зруйнованa, як інші були. Зато, умови були набагато гірші. Все що вирощували включно з молоком і поросятами нам довелося віддати частину для “Panstwa” то значить в тому случаю Польського Уряду. Деякі з Німеччини поховали свої тарілки і особисті речі під землею, в надії повернутися в майбутньому щоб їх отримати. Це, звичайно, не сталося.

 

  • Як довго ви жили в новому місці?

Ми жили в новому селі 10 років, від 1947-го до 1957-го року. Ми переїхали двічi.  Мої два брати не говорили українською мовою поки вoни не приїхали в Америку і навчилися в Школі Святого о. Миколая.

 

  • Чи ви колись вернулися до дому?

Повернулись до дому в 1957 року. 1959 року почались заходи щоб переїхати  у Сполучені Штати Америки. Усі зусилля щоб переїхати до Америки, включно з придбанням відповідних і часом зовсім не потрібних (з польської сторони) документів ми нарешті після трьох років потишки помандрували тою самою залізніцією з котрої нас депортували у незнану і неприязну землю у незнаний але вимріяний світ.