Після проведення збірки біля символічного кургану нам розповіли про події, що відбулися на тому місці. Пізніше нас запросили до літківської школи ім. М. Стельмаха, де нас люб’язно прийняли вчительський та учнівський колективи. В шкільному етнографічно- краєзнавчому музеї нам провів екскурсію вчитель історії і по 
“Я люблю подорожувати… Люблю зустрічати нових людей… Люблю пригоди… Тому подорож до Літок зуміла зачепити струни моєї душі…Доля українського народу ніколи не була легкою, навіть сьогодні ми боремося за гідність і правду, сонце і силу, незалежність і тепло. Ми завжди шукаємо допомогу у собі, підтримку – у сім’ї, і відданість – у державі. Проте, даю слово честі, що в Літках у 1918 воїни УНР шукали зовсім інше. Молоді, красиві і зовсім юні хлопці шукали шанс, щоб захистити український народ; щоб захистити маленьку сестричку, що чекає брата, щоб захистити маму, що проливає сльози біля вікна і чекає, чекає, чекає; щоб захистити батька, який мужньо стримує сльози за сина, а може, і також стоїть за крок до смерті; захистити самотню стареньку бабусю, що ,можливо, чекає повернення тих, кого давно вже немає… Єдине, що згуртовує всіх – це віра і надія…
Мільйони людей гинули за майбутнє… Майбутнє – ось за що всі боролись. Ми його отримали, ми маємо усе. Але виникає питання… Ми його цінуємо?
Пройшло майже 100 років від того часу як відбулася битва під Крутами, а ми все боремося, боремося і боремося… Тому що дбаємо про НАШЕ майбутнє. В цьому і є особливість українця. Незламність…”
“Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик той на роздорожжу,
Людським презирством, ніби струпом, вкритий!
Твоїм будущим душу я тривожу,
Від сорому, який нащадків пізних
Палитиме, заснути я не можу…
Невже задарма стільки серць горіло
До тебе найсвятішою любов’ю,
Тобі офіруючи душу й тіло?
Задарма край твій весь политий кров’ю
Твоїх борців? Йому вже не пишаться
У красоті, свободі і здоров’ю?…
О ні! Не самі сльози і зітхання
Тобі судились! Вірю в силу духа
І в день воскресний твойого повстання…
Якби!.. Та нам, знесиленим журбою,
Роздертим сумнівами, битим стидом,—
Не нам тебе провадити до бою!
Та прийде час, і ти огнистим видом
Засяєш у народів вольних колі,
Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,
Покотиш Чорним морем гомін волі
І глянеш, як хазяїн домовитий,
По своїй хаті і по своїм полі….”
І. Я. Франко (1905р.)
