Забіг на 5 кілометрів – виклик до дії

Забіг на 5 кілометрів­ – виклик до дії

Елленвіл, Н. Й. – 6­го вересня 2015 року в рамках відзначення 64­го Маніфестаційного Здвигу Спілки Української Молоді (далі СУМ) на Оселі СУМ в Елленвілі відбувся Благодійний забіг­виклик на 5 кілометрів. Крайова Управа СУМ звернулася до сумівців та друзів відгукнутися на виклик, щоб стати благодійниками у зборі коштів дляУкраїнської Армії.

Цей спортивний захід перебрав естафету від забігу­виклику на початку жовтня минулого року, який мав на меті привернути увагу сумівців та української громади в Америці до війни в Україні. Після трагедії під Іловайськом в останні дні літа 2014, де Україна втратила від 500 до 700 героїв на полі бою та близько третини військової техніки, ніхто не міг спрогнозувати як далі зможуть просунутися російські війська. Віроломно перетнувши кордон, вони не лише окупували частину Донбасу, але оточили велике угрупування українських військ та підступно розстріляли більшу його частину. Рівночасно, не було достатньо впевненості чи вистачить матеріальних, людських та моральних ресурсів в України, щоб далі продовжувати війну з ворогом, який технічно та фінансово переважав у декілька разів. Втім, у той критичний момент, як і під час Майдану, своє слово сказав український народ, який знову зміг мобілізуватись у найкоротший час. Найактивніші українці заснували волонтерський рух для підтримки Української Армії, частиною якого стали різні волонтерські ініціативи сумівців в Америці.

Англійське слово “volunteer”, яке українською має відповідник “доброволець”, в сучасних українських реаліях позначає два тісно пов’язаних способи оборони та підтримки України. Слово “доброволець”асоціюється з воїном, який добровільно став на захист Батьківщини, на відміну від тих, кого українська держава мобілізувала до війська. Натомість, слово “волонтер” позначає соціально активних громадян, які в умовах російської військової агресії самоорганізувалися, щоб забезбечувати найкритичніші потреби українського війська.

На початку вересня минулого року воно перебувало в деморалізованому та жалюгідному матеріальному стані без відповідного забезпечення, озброєння та підтримки з боку держави. Приблизно в такому ж стані як після окупації Криму Росією. Саме тоді навесні 2014 року, окрім харчів та уніформ, волонтери почали возили на фронт бронежилети, берці, кевларові каски, прилади нічного бачення, тепловізори, біноклі тощо. З приходом зими додалися теплі речі. Потреби постійно збільшувалися, бо ворог був набагато краще озброєний та забезпечений. Кошти також стікалися з різних джерел, включно із­за кородону. Окрім забезпечення окремих вищевказаних потреб, завдяки коштам, зібраними сумівцями з осені 2014, декілька разів було закуплено великі партії кровоспинних засобів CELOX для підрозділів Української Армії, які відправлялись на фронт через волонтерські організації “Жіноча Сотня Самооборони Чернігова”, “Допомога Українській Армії (Чернівці ­ Лужани)” та “Буковина ­Українському Війську”. $2500 із зібраних cумівцями коштів допомогли волонтерам з Чернівців придбати реанімобіль (ambulance) для медичної роти 30­тої окремої механізованої бригади. Реанімобіль врятував багато життів під Маріуполем, але й сам потрапив під обстріл. Зараз волонтери з Чернівців відновлюють його для повернення на фронт; а на інші пожертви сумівців з Америки вони також відремонтували та відправили на фронт 2 двигуна для БТР та декілька позашляховиків типу JEEP.

Багато що змінилося з осені минулого року. По­перше, Україна вже не є один­на­один у війні з Росією. Світ став на бік України й визнав військову присутність російських військ на Донбасі. Окрім фінансової допомоги, нарешті українське військо отримує матеріально­технічне забезбечення та обладнання як від українського уряду, так і армій країн НАТО – Америки, Канади, Великобританії тощо. Ті обов’язки, які у найкритичніший момент взяли на свої плечі волонтери, нарешті виконує українська держава. Проте, цього недостатньо, бо війна з Росією триває далі попри Мінські угоди та певне затишшя, в результаті чого кожного дня гинуть або отримують каліцтва українські хлопці.

Ця війна згуртувала українців по цілому світу. Але для того, щоб всі наші зусилля не пройшли даремно потрібно надалі підтримувати українське військо. Без цього, ситуація може змінитися i, як говорить українське прислів’я ­ народ, який не годує свою армію, через деякий час буде змушений годувати армію чужинців. Тобто, у разі перемоги Росії українські хлопці вмиратимуть за примарні ідеї “російського світу” по цілому світу.

Допомога Українській Армії поширюється зараз на ті сфери, які раніше не були настільки актуальними. Передусім, це реабілітація та лікування українських воїнів, створення комплексних реабілітаційних центрів та програм із соціальної адаптації з метою інтеграції українських героїв у мирне життя. Також, нагальною є допомога сім’ям з дітьми, які втратили батька (мати) на війні або якщо він (вона) були покалічені.

Війна змінює країну. Вона випробовує на байдужість та здатність діяти. В Елленвілі під час забігу­виклику на підтримку воюючої України вийшло біля двох десятків небайдужих, які в думках були з Україною протягом дистанції завдовжки в 5 кілометрів (це 12 з половиною кіл навколо стадіону). Хто пробіг усю дистанцію, а хтополовину. Хто викладався повністю у швидкості, а хто міряв дистанцію кроками. Старші і молодші були об’єднані спільною метою та думками. Для більшості це було серйозним випробовуванням – біжучи по дистанції усі зізнавалися, що як би важко не було їм, українським воїнам було і є ще важче. Особливо вразила наполегливість та витривалість 8­літнього Матвійка Микитина, який добіг до фінішу третім. На дистанції панувала дружня атмосфера ­ батьки та друзі підтримували усіх учасників щирими оплесками та словами підтримки, а після закінчення бігу відчувалась не лише спрага та втома від 90° F спеки, але й особливе відчуття єдності з тими, хто у ще важчих умовах жертвує своїм життям під обстрілами та лінії вогню.

У цій солідарності з українськими воїнами гартується воля та активна громадянська позиція. А зібрані благодійні внески будуть спрямовані на гуманітарні потреби Української Армії. Хотілося б побажати, щоб в наступні рази більша кількість долучалася до подібних благодійних акцій. Особливо молодь. Це не вирішить остаточно питання забезпечення українського війска, але може суттєво змінити чиєсь життя в Україні та зміцнити нас духовно. Навіть у найвіддаленіших українських селах мости помальовані у жовто­сині кольори; українці навчилися співати гимн та одягати вишиванки, але лише через конкретні дії можна довести свою патріотичність, відповідальність за долю країни та відповідність декларованим гаслам.

Пресова реферантура Крайової Управи Спілки Української Молоді.