uk
Крайові сторінки: WORLD УКР USA CA АUS DE AR UK
Home / З нами Бог

З нами Бог

Крайова виховна рада СУМ в Україні розпочинає серію публікацій з духовними настановами для сумівців. Цю рубрику ми ведемо спільно з Київською Трьохсвятительською семінарією, ректором якої є отець Петро Жук, капелан та духовний наставник Спілки української молоді, багатолітній член організації. Отець Петро таборував з нами не один раз і добре знає життя та побут сумівців. Він вміє знайти підхід до кожного: чи то до наймолодших суменят, чи до сеньйорів, і кожен, хто хоча б раз перетинався з ним, мав нагоду в цьому переконатися. Отець Петро завжди наголошує на первинному покликанні СУМу, а саме на розвитку виховницької діяльності відповідати на потреби дітей і сімей в Україні та за кордоном, бути готовим пожертвувати свій час і ресурси, щоб підтримати та продовжити виховну справу організації.

Напередодні Різдва пропонуємо вам духовні роздуми від брата Миколи Зінченка, студента Київської семінарії УГКЦ.    

Причина Різдва

Уже сімнадцять століть поспіль святкує християнський світ Різдво Ісуса Христа. Чому не двадцять одне, як можна було б очікувати? А тому, що святкування Дня народження Спасителя, насправді, було встановлене набагато пізніше: ранні християни не знали такого свята. Існують різні версії щодо початку цієї традиції, для нас же важливим залишається наступне – метою щорічного спомину цієї події є постійне пригадування двох дуже важливих християнських істин: перше – того, що Божий Син воплотився і став людиною, і друге – що це сталося тільки з причини безмежної любові Бога до нас. Носячи їх постійно в пам’яті, ми – ті, хто вірить в Ісуса Христа, – покликані бути Його свідками серед сучасного світу. Адже на сьогоднішній день це дуже важливий меседж для кожної людини: вона – люблена, і ніякий людський біль чи страждання не є незнаними Богові. Він з нами «в долі», адже від самого свого народження розділяє з нами як радість – так і біль, як визнання – так і відкинення, як поклоніння – так і переслідування… Отож, сучасна людина, тобто я і ти, з моменту Христового Воплочення у цьому світі – не самотні. Більше того: це народження має причиною Божу любов, а отже, ми з тобою не просто несамотні. Ми – улюблені! Усе, що сталося з Божим Сином у світі, – сталося через нас, починаючи від Його народження і завершуючи розп’яттям на хресті та воскресінням. Ми з тобою – центр уваги Бога!  

 

І якщо ми віримо в це, то нехай євангельський уривок, який ми почуємо під час Божественної Літургії на Різдво (Мт 2,1-12), стане для нас ключем до нашого нового життя. Мудреці пройшли такий довгий шлях зі східних земель аж до Єрусалиму за світлом зорі з одним-єдиним запитанням: «Де цар юдейський, що народився?» Вони були інтелектуалами свого часу, знали про рух небесних тіл, адже ціле своє життя досліджували небо… І ось поява лише однієї незвичної зірки на небосхилі розбудила в них таку неймовірну цікавість, що вони відважилися пуститися в цю мандрівку. Вони дозволили Богові так глибоко торкнути своє серце, що не могли всидіти на місці і жити далі так, наче нічого й не було. Ті мудреці зуміли розпізнати в цій події великий Божий дар, і, відкинувши всі сумніви та страхи, пішли поклонитися Йому. А це питання, яке вони ставили зустрічним на своєму шляху, є свідченням невтомного пошуку Того, Хто став ціллю їхньої мандрівки.

 

І тепер погляньмо на цю картину так, наче б ми підійнялись над нею або стали на певній відстані, щоб розгледіти цілість. З одного боку – Бог, центром якого є людина, у Своїй любові заходить так далеко, що воплочується у звичайному людському тілі, бере на себе природу сотвореної Ним людини, щоб стати до неї якнайближчим. А з іншого – східні мудреці, центром уваги яких є новонароджене Дитя, які відкидають всякий страх бути висміяними і серед нічної темряви йдуть за світлом одної-єдиної зорі, аби тільки побачити Ісуса і поклонитися Йому. У цьому євангельському читанні Бог і людина немов би стають один навпроти одного, не випускаючи один одного з уваги. Це – прообраз зустрічі Бога з людиною після гріхопадіння. Вони обоє прагнуть повернути втрачену єдність, страшенно потребують одне одного і не соромляться це визнати: Бог, Який шукає людину, і людина, яка шукає Бога. Ця зустріч точно не пройшла безслідно, адже, як читаємо в Євангелії, мудреці пішли у свій край «іншою дорогою». Так само і жоден з нас, зустрівшись із Христом по-справжньому, серцем до серця, не зможе жити так, наче нічого й не сталося, адже зустріч з Ним, зазвичай, перевертає все з ніг на голову, життя після неї стає іншим. Навіть, якщо зранку і далі потрібно вставати і йти на навчання чи на роботу, якщо все одно слід виконувати багато різних обов’язків, то все ж після особистої зустрічі з Воплоченим Богом життя стає іншим, адже набуває іншого змісту: відтепер воно сповнене сенсу і глибокого усвідомлення того, що ніщо людське Богові не чуже, і що ми у Нього – улюблені.