Кого виховує СУМ? Справжніх українців та українок. Мужніх, сміливих, благородних патріотів своєї Батьківщини. Прекрасних юнаків та юначок із щирою душею. Від самого малечку і до зрілості Спілка української молоді супроводжує хлопців та дівчат, які стають Людьми.
Це інтерв’ю покаже Вам одну із таких Людей, Зоряну Когут, котра відома у СУМі ще з прізвищем Личко. Тепер дівчина працює у військовій царині, де її знають під позивним Коновалець.
Сумівка зараз проходить курси молодого бійця, є частиною української армії. Зоряна співає у військовому оркестрі. Спілку української молоді дівчина вважає таким собі попередником армії, адже саме тут гартувалась справжня патріотична душа.
Брати активну участь у житті СУМу Зоряна не має можливості, але зв’язок із сумівцями підтримує.
«Коли щось потрібно – я ніколи не відмовлю. Адже колишніх сумівців не буває», – говорить дівчина.
Розкажіть, як Ви стали частиною СУМу?
В організацію я потрапила у 12 років. Я була активною дитиною. Часто допомагала організовувати патріотичні заходи. Спочатку в місті була група людей, які займалися подібним. Потім ми познайомилися з Андрієм Фендиком і створили сумівський осередок у Великих Мостах. Одним із засновників був і мій батько. У СУМі була також моя сестра.
Ми організовували власні вишколи: в школах, у горах, у львівських лісах. Але й активно долучалися до інших сумівських заходів. А почалось все з патріотичного фестивалю талантів «Сурми звитяги», в якому я брала участь. В містечку я ходила до греко-католицької церкви, яка співпрацювала з СУМом. Так мене запросили в Скадовськ, де розпочалось знайомство зі Спілкою, яка стала моєю другою сім’єю.
Яка роль СУМу у Вашому вихованні, навчанні та формуванні подальших життєвих цінностей та планів?
Це можна вважати неможливим у львівських краях, та в моєму дитинстві було важко знайти людей, що поділяли мою патріотичну позицію. Але коли я потрапила на перший табір СУМу, то знайшла багато однодумців та друзів, з якими ми спілкуємось до цих пір.
Там я зрозуміла, що потрібно вчити не лише те, що вам дають в школі вчителі. Є безліч цікавих речей поза навчальною програмою, і ніхто не забороняє дізнаватись їх самостійно. Я побачила, що таке здорова конкуренція, дізналась, як разом працювати на спільну мету і справу.
Коли ви прокидаєтесь вранці і разом співаєте гімн, коли єдине привітання – «Гартуйсь», ти наче приєднуєшся до якогось клану.
Ти здобуваєш своїх людей, з якими ти на одній хвилі. В юних роках це здавалось крутим.
З іншого боку – я почала ще більше любити історію, ще більше дізнаватися нового.
Багато речей, котрих мене навчив СУМ, допомагають мені і зараз, в навчальному центрі: це дисципліна, військове загартовування, життя в польових умовах. Тому виїзд на полігон для мене взагалі не страшний завдяки досвіду, який я отримала на сумівських вишколах.
Чи можна вважати, що СУМ став «прообразом» армії у Вашому житті, надихнув Вас на військову справу?
Звичайно. Я рада, що СУМ з’явився саме в такий момент у моєму житті. Адже це організація, яка плекає традиційні цінності, не є зіпсована жодною політичною силою або людьми, які просто хочуть пропіаритись. Вона дійсно направлена на патріотичне виховання молоді.
Мені завжди подобалось все, що було зв’язано з армією. Я з дитинства хотіла бути військовою. Також я співала, і моя душа була віддана музиці. Тому після школи, я обрала саме цю сферу для навчання. Проте завжди виконувала пісні на воєнну, патріотичну тематику. Також я займалась волонтерською діяльністю: давала благодійні концерти для збору коштів для госпіталів, бійців. Незважаючи на те, що я була цивільною людиною, військову сферу я ніколи не оминала увагою. Зараз я в оркестрі десантно-штурмових військ. І дуже рада, що знайшла золоту середину – і музика, і військова справа.
СУМ виховує любов і жагу до різних сфер діяльності. Чому Ви обрали саме військову справу? Яка мета цього вибору?
Сподіваюсь, що власним прикладом покажу – не варто боятися іти в армію, не треба уникати призову. Тут немає чого жахатися. Армія – це братерство. Я зустріла тут багато прекрасних людей. Зараз я насправді боюся дня, коли ми покинемо цей навчальний центр. Прогрес, який проходиш разом, від першого навчального завдання і до стрибка з парашутом не може не зближувати. Можливо, своїм прикладом я когось надихну служити Батьківщині.
Але все ж основна моя мета – це піднімати бойовий дух і допомагати тим, хто вже тут, в структурі.
Зараз часто можна почути стереотип, що люди йдуть в армію тільки щоб заробляти гроші і мати якісь привілеї. Звичайно така категорія є, але їх дуже мало.
Думаю, варто розвіяти або підтвердити черговий стереотип. Чи важко бути в армії жінкам? Чи вживається ніжність і жіночність поряд з витривалістю і своєрідною мужністю?
Жінкою в армії бути так само, як і чоловіком. Завжди коли мене запитують: «Ти ж дівчина, чому ти прийшла в армію?» – я відповідаю аналогічно: «Ти ж чоловік – чому ти прийшов в армію?»
Я вважаю, немає різниці – жінка ти, чи чоловік. Є питання: чи дійсно ти військовослужбовець? Чи ти прийшов сюди стати професіоналом своєї справи? Або ж ти прийшов «через силу», бо не можеш знайти місце в цьому світі?
Думаю, якщо жінка знайшла в собі сили, вирішила, що хоче цим займатися і впорається з цим, то чому б і ні? Зараз я знаходжуся в колективі, де 80% – чоловіки, але ніяких утискань у свій бік не відчуваю. Навіть якщо такі речі стаються – я в змозі їм відповісти. Конфліктів через те, що я жінка ніколи не виникало.
Головне – це мета. В армії немає чоловіка чи жінки, в армії є військовослужбовець. Важливо відповідати цьому званню.
Чи не приходила ніколи думка покинути СУМ чи армію? Адже це забирає багато зусиль та часу. Чому, наприклад, не зайнятися співом комерційно? Яка у Вас мотивація?
Кинути це все не хотілось. Це виклик самій собі, він мотивує. Я знала що мені буде дуже важко, морально і фізично. Але я цей виклик прийняла. Розчаруватись я просто не можу. Стільки людей віддали своє життя за нашу країну, стільки сімей розбито, як я можу це покинути? Ну просто ніяк. Є ціль – наша вільна країна. Ми не маємо права здаватись. Я про таке навіть не думала.
Що Ви скажете тим, хто планує чи хоче приєднатися до Спілки української молоді, але чомусь досі вагається?
СУМ – це велика сім’я. А належати до справжньої сім’ї, яка не бажає від тебе вигоди – дар. Це сім’я, яка тобі тільки віддає. Тут ти завжди відчуваєш дружнє плече.
СУМ дає можливості розвиватись, надихає на самовдосконалення. Яким би фізично і морально загартованим ти не був – завжди є до чого йти, до чого прагнути і чого досягати.
СУМ показує, як потрібно любити свою країну. СУМ виховує дуже хороших людей. Багато сумівців захищають Україну у війни на сході – це важливіше за будь-які слова.
СУМ – це хороший початок для великих людей!
Кибукевич Надія
