Пропонуємо увазі наших читачів допис-роздум відомого громадського діяча, редактора часопису «Шлях Перемоги» Віктора Рога про зустрічі з сумівцями на теренах Америки.
СПАДЩИНА ДЛЯ НАЩАДКІВ
Автор: Віктор Рог
Джерело: Націоналістичний портал
На запрошення Організації Оборони Чотирьох Свобід України (ООЧСУ) цього літа мав змогу з нагоди 75-ліття УПА провести лекції-бесіди на тему історії національно-визвольної боротьби України та сучасної ситуації на Батьківщині і роль та завдання молоді перед учасниками сумівських виховних таборів в США та взяти участь у Святі Героїв, яке відзначалося на сумівському таборі в Елленвіллі.
Питають які найбільші і найтепліші враження від візиту до США. Їх багато, але ось це – найбільше. Зустріч з ветеранами ОУН, тими, хто боровся в українському підпіллі, потім будував і провадив українську націоналістичну мережу в діаспорі, передавав знання і досвід нам і тепер вболіває за майбутнє української справи. Сльози на очах і в мене, і в них. На Святі Героїв зустрівся з Теодором Олещуком, Мироном Свідерським та іншими учасниками визвольних змагань, яких не бачив вже дуже давно…
Весь час перебування в Америці не давала спокою одна думка: «Покоління українців, жертвуючи тяжкою працею зароблені кошти, вкладаючи свої знання і душу, віддаючи вільний час будували український світ на далекій чужині. Будували громаду, виховували молодь. Створювали музеї, видавали книги і часописи, ставили церкви, збирали архіви і бібліотеки, організовували різноманітні структури і свято вірили в постання омріяної незалежної держави. Вони залишили неоціненний спадок сучасному молодому поколінню. Вони залишили не лише будівлі і кредитівки, вони передали нащадкам добре ім’я українця, пласт цікавої та повчальної історії, заповіт все це примножувати і зберігати та вкладати вже свої зусилля для підтримки і розвитку українського життя в діаспорі та на рідних землях. Чи усвідомлює молодь свою відповідальність? Чи розуміє свої завдання? Чи здатна виконати свою місію?» Ці питання пульсують в моїй свідомості і зараз.
Юнаки і юначки одягають сумівські однострої, співають українських пісень і танцюють українські танці, люблять вареники і борщ… Але чи за формою є зміст? Чи є відчуття ваги історичної спадкоємності?
Чимало розмов, зустрічей, дискусій і з юнацтвом, і з виховниками, і з представниками старшого покоління та провідниками СУМ в Америці та ООЧСУ переконали мене в тому, що ця молодь зможе, вона зробить. Треба її лише навчити. Треба не боятися передавати їм відповідальність, треба підказати і допомогти.
«Честь України! Готов боронити!» для них не просто сумівське гасло, а життєвий дороговказ.
