Перша річниця смерті та спогади про життя Друга Василя «Пилипа» Бородайлюка 07/04/1955 – 03/10/2020

0
32

Вшанування першої річниці смерті та спогади про життя Друга Василя «Пилипа» Бородайлюка 07/04/1955 – 03/10/2020

Ще дуже важко повірити, що вже минув рік, як відійшов від нас друг Пилип. Мені припала честь вшанувати його пам’ять, і з болем у серці я б хотів згадати про його життя.

Пилип був тим, кого можна назвати справжнім сумівцем. З дитинства він брав участь у багатьох підрозділах організації, у сумівській школі на вулиці Дюлют, де приєднався до новоствореного сумівського молодіжного духовoго оркестру “Трембіта” під керівництвом Ростислава Куліша. Будучи його  довгорічним членом,  Пилип спочатку грав на баритоні, продовжив на тубі, і в 1988 році разом зі своєю сестрою Галиною, він поїхав  на святкування 1000- ліття Хрещення України до Європи.

Під час своїх юнацьких років, Пилип також приєднався до новоствореної футбольної команди, яка пізніше стала відомою під назвою “Стріла”. В тих роках було налагоджено багато дружніх стосунків, які поширювались поза межами СУМу. Ці дружні стосунки продовжувались у школі “Cardinal Newman High School”.

В дитинстві Пилип багато часу проводив на оселі ” Верховина”, юнаком був учасником літніх таборів, а згодом став частиною команди. І саме тут Пилип, мабуть, був найбільш відомим, а ” Верховина” стала його другим домом. У 70-х роках він перебрав від пана Солука та свого батька нагляд за кіоском,  увійшов до референтури “Верховини “на чолі з паном Б. Лісовським і  згодом перебрав її головство.

Впродовж багатьох років Пилип неодноразово переобирався на  голову “Верховини”, якій віддавав свої силу та любов до останніх днів життя.  Сумівська оселя стала для нього справді “своєю”. Працюючи понад  30  років у “Bell Helicopter/ Textron”, він радо зустрічався з усіма на оселі у будь-який час, незважаючи на  далеку відстань від місця праці, а його присутність на “Верховині” відразу була “відчутна” через звук трактора.

Для багатьох Пилип видавався замкненим і стриманим. Але насправді в  нього було гарне почуття гумору, і той, хто це розумів, мав можливість неодноразово пересвідчитись у його великій дружній посмішці.

Пилип був щирою та працьовитою людиною, котра віддала себе своїй родині, українській громаді та Верховинській родині.

Ми вдячні  тобі, друже Пилипе, за те, що ти був у нашому житті і молимося за твій вічний спокій у царстві небеснім.

Вічная пам’ять!

Богдан Безпальок