Крайові сторінки: WORLD УКР USA CA АUS DE AR UK
Home / Історія СУМ / Микола Павлушков

Микола Павлушков

Микола Павлушков,
засновник СУМ

До великого моменту
Будь готовий кожен з вас, –
Кожний може стать Богданом,
Як настане слушний час.
– Іван Франко

Даті 3.11.1937 р. не пощастило. Вона не стала ані днем якогось наукового здобутку, ані точкою географічного відкриття, ані моментом народження ще одного генія. Але у історичній пам’яті українців цей день повинен залишитися і бути позначеним масним чорним кольором. Саме 3-го листопада того року, на Соловках, в урочищі Сандармох – “в обычном месте расстрелов” на півдні Карелії, на честь 20-ліття Жовтневого перевороту було розстріляно 1 111 в’язнів Соловецького табору особливого призначення (СЛОН), серед яких був і Микола Павлушков – засновник Спілки Української Молоді.

Хоч як неприємно це звучить для патріотичного вуха, але народився Микола 1907 року у місті російських самоварів, пряників та зброї – Тулі.Щоправда, жив він там тільки 14 років і вже 1921-го переїхав до Києва, рятуючись від чекістів, які полювали за його батьком.

В українській столиці хлопець поселився у свого дядька по материній лінії – визначного українського інтелектуала, академіка Сергія Єфремова. Не дивлячись на науковий та громадський авторитет родича, Павлушков змушений був спершу через біржу праці влаштуватися звичайнісіньким робітником і тільки потім, очевидно, за порадою дядька, пішов вчитися до престижної на той час Першої Трудової Шевченківської школи, якою керував відомий педагог Володимир Дурдуківський.

Близькість до цих гуманітарних світил, очевидно, позначилася і на Миколі. Після школи він вступив до Ветеринарного інституту, з якого його згодом виключили. Через деякий час він домігся поновлення, але вирішив облишити ідею стати ветеринаром і перейшов до Інституту Народної Освіти на історичний факультет, що був йому ближчим за духом.

З усього цього видно, що Павлушков був людиною енергійною і, очевидно, перебував у пошуках свого місця в суспільстві. А цим пошукам активно сприяло його оточення, яке складалося здебільшого з кола спілкування його родичів – Єфремова та Дурдуківського. Тому виглядає цілком закономірним, що саме у середовищі випускників Шевченківської школи, створеної на базі першої у Києві української гімназії, і зародився СУМ. Але спершу він був ще не тією спілкою, яку пізніше звинуватять у терористичній діяльності. Спершу це було Товариство Єдності і Згоди – цілком миролюбна організація випускників школи, яка виникла під час травневого випускного вечора 1923 року – саме тоді, коли її закінчував Павлушков.

На пропозицію В. Дурдуківського створити літературне товариство, метою якого було підтримувати контакти між випускниками, пристало 60 молодих людей, які щомісячно зустрічалися, допомагали вчителям, організовували літературні читання, відвідували музеї і просто спілкувалися у колі однодумців.

Але після року роботи члени ТЄЗу почали потрохи відходити від справ. Павлушков, який очолив організацію у 1924 році, намагався утримати її, але йому це не вдалося – все більше людей відходило у доросле життя, а негаразди довкола, зокрема і цікавість більшовицької спецслужби, ніяк не сприяли існуванню таких літературних добровільних гуртків.

Тут і настав момент, коли Павлушков виявив свій характер і вирішив сформувати організацію, названу пізніше Спілкою Української Молоді. З цього часу ми входимо в сферу здогадів, тому що до нинішньої днини архіви тодішнього КДБ не відкриті для дослідників, а ті, що є доступними для загалу, виявляються лише пізнішим комп’ютерним передруком і зовсім не гарантують, що протоколи допитів чи службові записки було відтворено всі та дослівно. Можемо тільки припустити та спробувати відновити за наявними матеріалами, як все було насправді…

Безсумнівно, що в 1925-му році почався процес «закручування гайок». Нетривала українізація, покликана привернути симпатію українців до радянської влади, вже готувалася до згортання і навіть найзатятіші оптимісти зрозуміли, що ніякого самостійного проекту «Україна» не варто сподіватися. Напевно десь в той час і відбулася розмова між Миколою та його дядьком, який був знаний критичністю поглядів і прямо відмовлявся співпрацювати з комуністичною владою. У тій розмові, про яку пізніше згадував Павлушков, йшлося про незадовільний стан українства. Єфремов висловлював крамольні (з погляду радянської влади) думки, і, користуючись присутністю племінника, якому беззастережно довіряв, спитав: «Хіба українська молодь не здатна на якийсь організований рух, який би противився тому, що твориться довкола?»

Очевидно, це було не риторичне запитання, бо за 7 років до того, під Крутами, полягли саме ті люди, які, на думку Єфремова, і мали чинити опір. Але Микола ніколи не заслужив би довіри бути посвяченим у таємні думки академіка Єфремова, якби той не був певен, що його родич має схожі переконання. До того ж, уже згадана Шевченківська школа була створена на основі першої у Києві української гімназії, студенти якої були серед тих сміливців, які дали бій ордам Муравйова у січні 18-го. Цього запитання було достатньо. Втікач з Тули, який вважався сином ворога народу, не мав широких знайомств в українській столиці, але як українець почувався зобов’язаним до дії – і почав діяти. Серед членів ТЄЗу він збирає коло однодумців, які і створюють Спілку Української Молоді.

Погодьтеся, це так легко звучить – «створюють Спілку Української Молоді». Але поставте себе на місце 18-річного Миколи. Організовувати підпільну організацію, маючи навколо тоталітарний військовий режим – це, навіть як на 18-річний юнацький максималізм, крок, що на нього зважитися може тільки смілива людина з надзвичайними ідейними переконаннями. Не маючи за собою ані фінансової підтримки, ані якихось матеріальних ресурсів, перші сумівці покладалися тільки на себе.

Мусимо визнати, що сил на той момент виявилося замало. З усього історичного багажу архівів, які дійшли до нас, можна встановити, що організація не спромоглася вийти на такий серйозний рівень, як їй пізніше приписували на харківському процесі. Куплений пістолет, розкидані у соборі Софії листівки із закликом не залишатися байдужим до вбивства Петлюри та вербування людей в організацію – це і була та робота, яку засновники організації встигли провести до моменту їхнього арешту 18 травня 1929 року.

Перебуваючи у Лук’янівській тюрмі, яка, до слова, ще і сьогодні діє як слідчий ізолятор, Микола передавав до свого дядька листи, де писав, що його допитують по дванадцять годин на добу, не дають спати, здійснюють моральний і фізичний тиск з метою домогтися потрібних свідчень. Повідомляв, що вимагають свідчень на Єфремова і попередив, що тортури витримати, мабуть, не зможе.

 

Можна, звісно, гмикнути і сказати при цьому: «Зламався хлопець. Слабак був». Але чи такий вже слабак той, хто свої найкращі молоді роки віддав справі, яка від самого початку обіцяла бути тривалою і небезпечною? Чи такий вже слабак той, хто опирався слідчим, доки міг, і в цей час старався попередити однодумців на волі про небезпеку? Чи такий вже слабак той, чия справа виявилася значно довшою за його життя і сьогодні продовжується по всьому світові?

Але всі ці питання постануть пізніше. А поки що 19 квітня 1930-го року у Харкові було оголошено вирок у справі СУМ-СВУ, за яким найбільші терміни – по 10 років отримали Микола Павлушков та Сергій Єфремов. Звинувачені владою у терористичній діяльності підсудні не приховували свого негативного ставлення як до радянської влади, так і до її методів. За спогадами свідків, присутніх тоді у приміщенні Харківської опери, Павлушков та Єфремов оголосили, що їхні «зізнання» отримані під тортурами. Через це процес довелося зупинити на кілька днів, «провести роз’яснювальну роботу з в’язнями», і після цього продовжити. До звільнення він так і не дожив. Вороги радянської влади здебільшого не виходили на свободу. 3 листопада 1937-го року Миколу Павлушкова було розстріляно в карельському урочищі Сандармох – “в обычном месте расстрелов”.

Але на цьому історія не завершилася. Вона тільки починалася:

 

 

1935 У китайському місті Харбін, де проживала велика українська діаспора, створено організацію з назвою Спілка Української Молоді
1946 У німецькому місті Ауґсбург відновлено СУМ
1946-1947рр. Створення СУМ в Німеччині, Канаді та Бельгії
1946 Створено СУМ у Великій Британії
1949 Створено СУМ у Франції, США, Австралії, Арґентині, Бразилії, Параґваї
1950-1970рр. На території України постійно виникають підпільні гуртки з назвою СУМ
1989 Відновлено СУМ в Україні; Пленум Верховного Суду УРСР реабілітував усіх, хто був засуджений на харківському процесі
2001 Створено СУМ в Естонії

 

– д. Вадим Карп’як (Київ)

 


 

Якщо хочете почитати на цю тему більше, рекомендуємо:
Архіви Служби Безпеки України:
 https://www.sbu.gov.ua/sbu/doccatalog%5Cdocument?id=42897
 https://www.sbu.gov.ua/sbu/doccatalog%5Cdocument?id=42919
Газета «Дзеркало Тижня», стаття «Інший Єфремов»:https://www.zn.kiev.ua/nn/show/617/54676

 

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*