| Голова Світової Управи СУМ Андрій Бігун виголосив головну доповідь на 65-ому Всеамериканському Маніфестаційному Здвизі |
  |
Всечесніший отче-капелане Ігоре Міджак!
Дорогий голово Крайової Управи, друже Юріє Микитин!
Шановні гості та друзі-сумівці!
Україна починається з кожного із нас. Від кожного особисто, й від всіх нас загалом. Якщо заглибитися в зміст цьогорічного сумівського гасла, то можна зрозуміти – Україна починається з тебе, юначе, але й починається вона з тебе, – Спілко Української Молоді!
Наша організація, з часу, відколи вона відновилася в Європі у сорокових роках минулого століття, є динамічною та гнучкою структурою, здатною до адаптації та розбудови своїх осередків у нових місцях, де формуються українські громади. Ми пам’ятаємо про СУМ у Венесуелі, Парагваї, Тунісі, Швеції, Італії.
Сьогодні ми пишаємося, що СУМ активно працює в десяти країнах світу, на чотирьох континентах.
Останніми роками, ми стали свідками формування нових місцевих сумівських клітин. З’явилися нові Відділи Юнацтва в таких містах як Стемфорд та Чикаго в Америці; розпочалась сумівська діяльність у формах літніх таборів та виховної праці у Португалії та в Іспанії, у Світовій Управі працює нова Референтура Зовнішного Розвитку СУМ, під проводом друга Андрія Несмачного з Німеччини та його команди, щоби сприяти умови для створення нових осередків в тих країнах Європи де є найбільші населення українських емігранів та заробітчан.
І всюди, де Спілка Української Молоді працювала, і працює, вона це робить для того щоби забезпечити для кожної її дитини – ідентичність українця. Бо з кожного українця починається Україна, а від кожної групи українців, які разом працюють і творять успіхи – починається сильна Україна.
Однак, як потужна організація світового масштабу, СУМ має можливість осягнути спільно таких успіхів, які неможливо осягнути поодинокому її члену. Хотів би вам розказати про один такий успіх, який справив на мене сильні враження і створив відчуття, що Україна дійсно починається від кожного з нас особисто.
Сумівський Благодійний табір завершився три тижні тому в місті Червоноград. Ми його називаємо Благодійним або Волонтерським табором. Він вдруге відбувся цього літа, під назвою “Ми – Україна”. Табір є проектом світового масштабу, до якого долучилися всі Крайові Управи СУМ, за координацією та під патронатом Світової Управи.
Таборовиками були 150 дітей з переселенських сімей зі сходу України, та дітей вояків, які служать у Збройних Силах України або у волонтерських батальйонах в зоні АТО. Шість сумівців з Америки: о.Роман Мірчук, Христя Бігун, Віктор Курилик, Богданна Бартків, Тереса Дуда, Оксана Бігун, працювали на таборі в якості виховників, за що я їм щиро дякую.
Є певні таборові моменти, яких хотів би вам згадати, бо вони (краще ніж будь які гасла чи описи з правильників) по своєму передають, хто такі сумівці і чим наша праця важлива і потрібна.
Декотрі діти, що вже вдруге на цьому таборі, виступили цього року в ролі впорядників. Вони таку пропозицію прийняли з гордістю. Але була умова, – “хлопці, ви маєте говорити українською”. Дорогою до табору і впродовж всього таборування вони спілкувалися українською – навіть попри те, що, вочевидь, це було для них важко, адже виросли в російськомовному середовищі. І команді було цікаво спостерігати, коли вони, на рівні виховників, на нарадах, дуже виважено, спокійно, не підшуковуючи слова в українській мові, говорили. І настільки відчувалися частиною всього, що самі аналізували молодших дітей, і давали аналіз дня на рівні з дорослими. Це вразило гостей, які спостерігали за ними.
Ці діти, після кількох тижнів попереднього табору, почали вже відчуватися не тільки сумівцями, але з почуттям відповідальності ставитися до виховної праці, яку несподівано довелося їм виконувати!
На таборі було багато дорослих не-сумівців, у якості волонтерів, а на базі, де відбувався табір – інших гостей. Загалом ті, хто були ззовні, не-сумівці, відмітили, що вони перший раз в житті в Україні зустрічаються з середовищем, яке так дуже серйозно ставиться до дітей, і в якому кожний момент таборового життя систематично обговорюється з точки зору педагогіки й психології. Не так, як традиційні українські табори – приїхали, відбули і все. Про це нам розповідали і дякували. В Америці, напевно, це звучить перебільшенням або вихвалянням, але зараз такі реалії там, де фактично нема молодіжних організацій, які є збудовані, і дійсно функціонують на таких ідейних засадах, що ставлять на перше місце дитину і її потреби.
Між запрошеними гостями табору була група, що називалася «Друзі Героїв» – це спілка кінологів, які плекають і виховують собак, аби потім передати їх в сім’ї українських військових, аби в такий спосіб полегшити біль травмованих у боях вояків. Варто зазначити, що до створення цього проекту долучилися сумівці та представники інших українських спільнот українці Канади. Учасники цієї групи прибули на табір, щоб працювати з дітьми, яких обпалила війна.
До мене кілька разів впродовж дня, коли я був на таборі, прибігала одна дівчинка. Вона кожного разу не могла й двох речень вимовити, бо постійно поверталася до однієї й тієї ж теми – «В мене загинув старший брат, його нема, мені його бракує, я хочу плакати». Діти, скалічені війною, мають свої пережиття, мають свої проблеми, і хочеться їм допомогти. Таких дітей, кожен зі своїми особливими життєвими історіями й особливими проблемами, було на таборі багато.
Був Артем з Луганської області, який зараз переселений в місто Дніпро. Артем розповідав як одного темного вечора він ішов далеко і довго пішки, треба було втікати. Автобуса не було, а кругом лунали голосні постріли. Його сестра ще маленька, то ж йому довелося її нести на плечах. Артемові років дев’ять. В дитинстві він був сильно битий, і це дало взнаки – в нього є хвороба пов’язана з нервовою системою. Він не може себе стримувати через що починаються агресивні напади. З ним, впродовж табору, працювали і виховники, і кінологи з собаками. Попри те, що деякі однолітки його не розуміли і вважали інакшим, виховники старалися цікавитися ним, надавати йому потрібну увагу й інтегрувати в таборове життя.
На кінець табору, в нього вже з’явилися друзі, він проявляв дружні стосунки з юнаками і з дорослими. Коли діти роз’їжджалися по своїх містах, він твердо і недвозначно вирішив, що додому не їде, а зачислить себе до числа сумівських виховників і їде з ними. Це для нього був якимось ключовим моментом і він вже почувається, що знайшов своїх.
Таких історій багато.
Були тринадцятилітні дівчата, які мали емоційні зриви, коли не могли спати вночі без світла, бо їм здавалося, що до кімнати заходить тато, який загинув.
Були діти сумівських Героїв. Діти славної пам’яті нашого друга Євгена Войцехівського, якого ми, кілька місяців тому, у Львові, посмертно нагороджували Сумівським Залізним Хрестом Заслуги. Були діти Олега Юрченка, який сьогодні служить в Новоайдарську Луганської області. Та інші.
Був теж Ілля Защик. Цей 17 річний хлопець теж вдруге був на сумівському благодійному таборі. Цього разу – у якості впорядника. На другий день табору довелося нам проливати сльози та складати юнакові співчуття й робити збірку на похорон, бо прийшла звістка, що саме того дня його батько загинув на передовій війни. Батько двох синів, Віктор Защик, був одним із перших добровольців. Сам з Хмельниччини, учасник боїв за Донецький аеропорт та за селище Піски Донецької області. А син, Ілля, попри те, що був з причини смерті батька відкликаний від табору, вже зголосився нам, що хоче продовжувати працю з СУМом, і бути на наступному таборі.
150 дітей відтаборувало разом з сумівцями, і, думаю, що в кожного з них є своя особлива історія, яку б варто було почути.
У 2017 році ми будемо ставити перед собою питання чи варто продовжувати СУМові такі проекти. Але в необхідності цього в мене нема найменшого сумніву, бо мені нагадують ці всі історії причини, чому я сумівець.
Я свідомо хотів поділитися цими кількома картинками з табору, щоби ви змогли взяти участь у ширшому діалозі про потреби в Україні і про те, чим повинна зайнятися Спілка Української Молоді.
Слід згадати, між іншим, ще один вислід нашої праці з благодійними таборами – це перспективи для розвитку СУМ на сході України. Учасники цьогорічного табору – як юнацтво, так і дорослі волонтери – проявили глибоке зацікавлення до нашої організації та до її програми. СУМ в Україні зараз готується провести у містах їхнього походження – у Красноармійську (тепер Покровськ) та Краматорську Донецької області, тренінги для дорослих педагогів та дітей. Запрошуються ті, які були учасниками цьогорічного табору, і від них почнемо розширювати наше організаційне коло для того, щоби творити сумівські осередки у Донецькій області. Зацікавлення є, тому є й надія на розвиток СУМу якраз у тих регіонах України, де зараз населення потребує нашої підтримки, а юнацтво потребує чути патріотичну українську точку зору, і знати … що Україна починається з них.
Дорогі друзі, такі моменти в історії СУМ, як цьогорічний табір додають мені оптимізму та натхнення. Але вони вказують на те, що наша праця ще тільки розпочалася.
Я не можу знати якою буде Спілка Української Молоді через десять чи двадцять років. Вже не говорячи про сімдесятирічну перспективу. Але в мене, як і у вас, є бачення того, якою вона може стати.
Хоча, до великої міри, може цікавіше запитати не про те, якою буде СУМ, а про те, як СУМ вплине на своє середовище? Як вплине на українську діаспору, на ті країни де діє організація, і як вплине вона на Україну та світ? Бо сьогодні вихованці Спілки активно і помітно змінюють світ. Ви їх знаєте. Ви чули їхні прізвища і читали про них у пресі. Між ними:
- Голова Світового Конгресу Українців – сумівець Євген Чолій;
- Голова Організації Українських Націоналістів – сумівець Степан Романів
- Перший Заступник Міністра Охорони Здоров’я України, і виконувач обов’язків Міністра Охорони Здоров’я України – сумівка Нью-Йоркського осередку Уляна Супрун
- Голова надбудови українських організацій та громади у Франції, з якою прощалися українці в десятках країн світу у січні цього року – Святої пам’яті Наталія Пастернак
- Своїм теж уважаємо Блаженішого Патріарха-Емерита Любомира кардинала Гузара – довголітнього капелана сумівців-таборовиків у Елленвілі
- Владики Українсько Греко-католицької церкви Павло Хомницький, Іван Бура.
- Та багато інших.
Але не тільки ці відомі сумівські діячі змінюють світ. Його змінюємо безпосередньо і ви, і я, і наші діти. Змінювати світ будуть теж ті 150 дітей, які цього літа відчули маленьку частино того, чим є Спілка Української Молоді.
Ми змінюємо себе, Україну і світ, коли проводимо акції, подібні до сумівського благодійного табору, до проекту «Теплом Зігріємо Серця», коли висилаємо своїх молодих членів в Україну на обміни виховників, коли беремо участь у Майданах України, у протестах, у політичних акціях тут в Америці, коли виховуємо щораз наступне покоління, не тільки як свідомих американських громадян, але й як свідомих українців, які готові подбати за те, щоби світ 70 років пізніше знав чому країна, що себе називає УКРАЇНА, є вартою уваги на складному полі глобальної соціально-політичної боротьби за виживання в сьогоднішньому світі.
На кожному кроці: чи в вужчому полі української громади, чи в широкій світовій громаді, зустрічаємо сумівців які впливають і позитивно змінюють світ – у якості політиків, академіків, духовних ієрархів, професійних людей, впливових на місцеві громади і на індивідуальних наших сусідів. Ці люди є вихованцями Спілки Української Молоді, і вони відштовхуються від того, що навчилися в СУМі для того, щоби змінити і покращити наш світ.
Я повернуся до спогадів цьогорічного Благодійного табору.
Є символічна ознака того, що діти переселенці не тільки сприймають життя у Спілці Української Молоді, але в собі теж відчувають її цінності…
У останню ніч табору, через те що, з огляду на погоду, не можна було проводити ватру, команда зорганізувала вечір талантів. Діти продемонстрували те, що вміли, і коли в кінці вечора всі виступи були вичерпані, ми запропонували щоби діти, разом з цілим табором, заспівали їхню найулюбленішу пісню. Для команди стало сюрпризом, коли всі діти різко встають, і без того щоби хтось їм пропонував або наказував, самі починають співати пісню, яку більшість з них вперше почула на цьому таборі – «Вгору Прапори».
Хотілося б, щоби і для всіх сумівців ця пісня мала стільки ж значення, як і для цих дітей, чиї батьки воюють сьогодні проти агресії Росії. Хотілося б, щоби сумівці гордо співали свій Гімн, щоби з гордістю носили однострій, який є символом нашої єдності та нашої приналежності до чогось, що є набагато більшим за кожного із нас окремого, що є пригадкою того, що Спілка Української Молоді не є, і ніколи не була сукупністю багатьох індивідуальних осередків, а, як і впродовж багатьох десятиліть своєї діяльності, є об’єднаною спільнотою християн, патріотів, відданих для ідейної справи однодумців, які називають один одного друзями і подругами не тому, що так написано в якомусь Правильнику, а тому, що саме з них починається Україна!
Гартуйсь!
—
Андрій Бігун, Голова Світової Управи СУМ
4-го вересня 2016 року
На 65-му Всеамериканському Маніфестаційному Здвизі СУМ в Америці
Елленвіл, Нью-Йорк
