“Як на питання ти відповів питанням то ти таки жид”
1.Предки вперше переклали українською праці Овідія та заснували громадські установи в Галичині
Прадід Романа Шухевича, сільський священик Йосип, першим в українській літературі здійснив переклад з латинської творів Вергілія – «Пісню про хліборобство» та «Скотарські поеми». Його перу належать переклади з німецької праць Йогана Гердера та Фрідріха Шиллера, а з англійської – Вальтера Скота. Після смерті отця Йосипа вийшла збірка його авторських творів, передмову до якої написав 27-літній Іван Франко.
Дідові Романа – Володимиру Шухевичу завдячуємо появі першого в Галичині дитячого ілюстрованого часопису «Дзвінок», у якому він був головним редактором. На сторінках «Дзвінка» Іван Франко вперше опублікує свого «Лиса Микиту». Та найвідомішою працею Володимира Шухевича є й досі авторитетна книга про життя, звичаї та вірування гуцулів – «Гуцульщина».
Його дружина Герміна заснувала та очолила Товариство «Клюб Русинок», що згодом перейменований в «Союз Українок». Баба майбутнього Командира УПА також належала до засновників першої жіночої гімназії класичного типу, а згодом – й до першої в Галичині української жіночої кооперативи “Труд”.
2. Перші згадки в пресі – про музиканта
«Рахманінова “Поліхінеллє” грав на фортепіані молодий піаніст, канд.[идат] інж.[енерії] п. Роман Шухевич, про якого музичний талант висловлюються всі компетентні в тому напрямі словами повного признання», – таку згадку про Шухевича публікує газета «Діло» за 24 квітня 1926 року. Це було перше, але далеко не останнє повідомлення про Шухевича-музиканта.
Роман закінчив Львівський музичний інститут ім. М. Лисенка, у якому викладали шестеро з Шухевичів, а навчалося аж десять внуків Володимира Шухевича. Інститут очолював Василь Барвінський – двоюрідний дядько Романа. Його ж безпосереднім вчителем був рідний татів брат -Тарас Шухевич. У родині вважали, що майбутній псевдонім Головного Командира УПА – «Тарас Чупринка» пов’язаний з іменем його вчителя.
3. 19-літнім вчинив замах на шкільного куратора
Підгайним вчинили замах на куратора Львівської шкільної округи Станіслава Собінського. У той час українські школи масово переводили на польськомовні, або так звані утраквістичні – двомовні. Лише в Львівському воєводстві з 974 українських шкіл, які існували в 1922-23 роках, у 1926 залишиться 353. Відтак, замах був протестом проти знищення української освіти.
Його виконали ввечері 19 жовтня 1926-го на одній з малолюдних вулиць Львова. Пістолет Романа дав осічку, й куратор загинув з одного пострілу.
«Паприки на сліди не сипали, бо падав дощ», – описував вдалу втечу Підгайний. За два місяці УВО публікує офіційну заяву, якою бере відповідальність за вбивство. У результаті масових арештів серед українців двох невинних хлопців засудять на 10 та 15 років тюрми. І хоча Шухевич з Підгайним пропонували команді УВО опублікувати імена справжніх бойовиків, їм відмовили.
4. До бойової акції залучив брата дружини, який вбив комісара поліції
«В 1929-32 рр. добре було знане кожному українському підпільникові на ЗУЗ прізвище комісара польської поліції у Львові Чеховського. Він разом з комісаром Білєвічем вів найважливіші українські справи. На всіх тодішніх процесах підсудні вказували на них, як на спричинників жахливих побоїв-знущань, бо саме вони давали накази своїм підвладним поліційним агентам тортурувати політв’язнів», – писав у спогаді «З життя бойовика» під псевдонімом «Б.Федорович» Роман Шухевич. В згадані роки він очолював бойову референтуру ОУН, відтак підготовка замаху – справа його рук.
Виконати атентат доручає 20-літньому Юрку Березинському – рідному брату дружини. В листопаді 1932-го Юрій загине під час виконання іншої бойової акції – нападу на пошту в Городку.
5. Засновник рекламної компанії Fama
Після відбуття ув’язнення за націоналістичну діяльність, Шухевич засновує рекламну фірму Fama. До її завдань також належить працевлаштування колишніх політв’язнів та розбудова мережі ОУН. Відділення Fama з’являютьсь по всій Західній Україні, а рекламні оголошення виходять в газетах Німеччини й Угорщини. Згодом її рекламу демонструватимуть перед показом фільмів.
На них працює й «розвідувальна служба» з дівчат-телефоністок, які часто інформують, коли мова клієнтів стосується рекламного бізнесу. Одним із найбільш резонансних заходів Fama буде оголошення про суїцид, який мала вчинити жінка вистрибнувши з готелю «Жорж». Коли в означений час зберуться журналісти, то з даху викинуть велику ляльку з написом фірми, яку рекламували.
6. Зберіг життя завдяки знанню єврейського світу Галичини
У 1938-1939 роках Шухевич бере участь в кампанії проголошення Карпатської України. Більшість її вояків в березні 1939-го загине від рук угорців, які без суду розстрілюють «січовиків». При відступі Шухевич потрапив у румунську зону, де його піймала озброєна єврейська варта. На той момент Шухевича заріс так, що мав густу руду бороду і євреї його сприйняли за свого. Але, щоб пересвідчитись, Романа відправили до місцевого рабина, який мав вияснити, ким насправді являється полонений. Впродовж кількох годин Роман оповідав рабину львівські єврейські історії, і той наприкінці запитав: „Скажи мені правду: ти жид?” На що розгублений Шухевич перепитав: „А чому я не маю бути жид?” Ця відповідь переконала єврейського авторитета, який скаже: „Як на питання ти відповів питанням, то ти таки жид”.
7. Родина врятувала єврейську дівчинку
Під час нацистської окупації, з вересня 1942 по лютий 1943 року, дружина Романа Шухевича переховувала сусідську 7-літню дівчинку-єврейку Ірину Райхенберг. Цей період був складний для Шухевичів – Роман служив у 201 батальйоні шуцманшафту, який перебував на Білорусі й був залучений до боротьби з білоруськими партизанами.
У грудні 1942 року українці відмовилися продовжити службу й більшість офіцерів заарештували. Шухевичу вдалося оминути ув’язнення, і він перейшов у підпілля. Зважаючи на увагу, під якою опинилася родина, Ірину Райхенберг переправили до сирітського будинку сестер Василіянок.
8. Двічі відпочивав та лікувався в Одесі
Життя в підпіллі негативно впливало на здоров’я Командира УПА. Відтак, коли по всій Галичині його розшукували чисельні загони МДБ – генерал «Чупринка» під фальшивими документами двічі лікувався на морі в Одесі. Вперше – влітку 1948-го. Разом із зв’язковою під фальшивими документами він літав зі Станіслава до Одеси, а зворотній шлях обрав через Чернівці й Молдову. Наступного року свою подорож спланував через Київ.
В Одесі Шухевич не лише відвідував театри й музеї, але й коли слід було зробити кардіограму – то звернувся у військову частину, оскільки в санаторії не було кардіографа. Цікаво, що на його документах було те ж фото, яке й у кожному відділку міліції, адже він перебував у всесоюзному розшуку.
9. По сьогоднішній день невідоме місце захоронення тіла
Роман Шухевич загинув 5 березня 1950 року, і місце його поховання є невідомим. За свідченням одного з колишніх офіцерів МДБ, вони отримали вказівку вивезти тіло генерала «Тараса Чупринки» за межі Західної України і спалити, а попіл розкидати. Це сталося начебто одразу за Збручем, при переїзді з Тернопільської до Хмельницької області, а рештки в плащ-палатці було кинуто в річку.
Під час передвиборчої парламентської кампанії 2005 року, з’явилась інформація, що кістки відшукали на дні Збруча неподалік села Гуків Чемеровецького району Хмельницької області. На тому місці встановили пам’ятний хрест, але не було здійснено ні аналізу ДНК, та й невідома подальша доля знахідок.
10. Син Шухевича близько 40 років відбув у неволі
Діти Романа Шухевича в 1946 році були відправлені на перевиховання в дитячі інтернати спочатку Чорнобиля, а потім Сталіно. Щоб не відшукала родина – прізвище їм замінили. Син Юрій втече з сиротинця, але згодом потрапить в руки МДБ й буде засуджений до 10 років ув’язненння. У день, коли термін закінчиться відкриють нову справу й знову засудять на 10-літній термін. Всього під арештом він відбуде 35 років. А якщо додати сиротинець та будинок інвалідів, де його утримували після ув’язнення – то назбирається близько чотирьох десятиліть. Його сестра Марічка зможе отримати вістку від мами лише в 1955-му – після тривалого голодування в ув’язненні, дружині Шухевича Наталці дадуть адресу інтернату, де перебувала її донька.
Святослав Липовецький
